Цей відскочив у напрямі дверей і мацнув себе по лівому боці, шукаючи шаблі. Але шабель не мали, бо поскидали їх у сінях. Не надумуючись довго, позакочували рукави і стояли проти себе, перед хвилиною добрі товариші, а тепер грізні суперники.
Сотник був високий, товстелезний, як Голіат, осавул гнучкий, тонкий, середнього росту, як Давид.
— Синку! — промовив сотник. — Та я тебе не маю що й у жменю взяти, та в тебе ще й молоко не обсохло.
Осавул у відповідь зложився, затиснув руки в кулаки і пустив їх у такий скорий рух, що годі було й слідкувати за тим кулачним двобоєм.
Нараз почувся стук, щось гепнуло у двері, двері відчинилися і — сотник горілиць повалився через поріг.
Товариші зірвалися з місць. Хто сотникові помагав піднятися, общупуючи його лоб і кості, чи цілі, хто осавула відтягав, саджаючи за стіл біля Одарки.
— Доволі, панове товариші, доволі! Бешкету у Векли робити не дамо. Рахунок вирівняний. Сотник сказав зайве слово, але ж і осавул надто вже гаряче прийняв його до серця. Ховаймо злість на ворога, панове. Подайте собі руки і — шабаш!
Осавул, не гаючись, просгягнув свою через стіл. Сотник ніби надумувався хвилину, а тоді розреготався на ціле горло:
— Молодчик! Ій-Богу, молодчик! Я, бачите, хотів досвідчити його, чи він що вартий, і бачу, що так. Ще трохи, і буде не гірший від
мене. Не даром же з Мручкової школи вийшов!
Мручко казав подати меду, випили мирового, і за хвилину в господі панувала така люба згода, якби тут ніколи й ніякої шарпанини не було. Ше, мабуть, і покращало, бо отсе одна з дівчат, що весь вечір вертілися по господі, як оси, сиділа в якогось осавула на колінах, а він приспівував до неї:
Мандзєйко, душейко,
Дай мені губці,
Присунься близеньк,
Посидим вкупці.
А дівчина, не надумуючись довго, відспівала йому о цілу октаву вище:
Не встану, не гляну,
Оком не зведу,
Поки не вип'ємо
Півведри меду.
Та ще тая пара не скінчила свого дуету, як при сусідньому столі один зі старшин, обнявши другу дівчину сильно за стан у самім перехваті, приговорював:
Дівчино, Галино,
Я тебе люблю;
Подай же ручину,
Най приголублю!
А вона, затикаючи йому рот долонею, відповіла:
Ой є в лісі драбчище –
Счешу тобі головище,
Лиш тягни мене ще ближче.
Бо я таких дурнів зроду не злюбила,
Я такими дурнями тини городила.
—
От і дістав ляща по пиці, — сміялось товариство.
А він:
— Яка дівчина, така й пісня.
— Який кінь, такий і їздець, — відповіла дізчина і підскакувала на його коліні, як амазонка. А між тим сотник Мручко розказував своїм сусідам:
— Ото як були ми з нашим гетьманом у Кочубея на пирі…
— Та ви вже це, пане сотнику, сто разів розказували.
— Так послухайте сто перший.
— Не хочемо. Кажіть щось друге.
— Коли я в Єдикулі в турецькій неволі сидів…
— І це ми вже знаємо наізусть.






