ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Полтава, Автор - Лепкий Богдан, Серия - Мазепа [4], , Жанр - Исторические приключения, Приключения. Читать бесплатно, без регмстрации, книги полностью онлайн. Полтава Лепкий Богдан Полтава, Автор - Лепкий Богдан, Серия - Мазепа [4], , Жанр - Исторические приключения, Приключения. Читать бесплатно, без регмстрации, книги полностью онлайн. Богдан Лепкий ПОЛТАВА Текст подається за виданням: Лепкий Б. Полтава / Мазепа: Трилогія. — Чикаго: Видавництво Миколи Денисюка, 1959; Лепкий Б. Полтава / Мазепа: Трилогія. — Чикаго: Видавництво Миколи Денисюка, 1959. Художнє оформлення Йосипа Кузишина Редактор Ярослав Радевич-Винницький Складаємо особливу подяку щирому меценатові п. Євгенові Кострубі за щедрий дар у пам'ять його незабутньої дружини Надії Коструби, панству докторам Тетяні та Ярославу Романишиним, панству Марії та Дмитрові Гулеям, п. Андрієві Закалі за щиру жертовність Висловлюємо сердечну подяку всім жертводавцям Америки і Канади, які спричинилися до виходу у світ цієї книги НАД ДЕСНОЮ Доброму другові Василеві Гривнакові присвячує автор — Як бачу, то українським гетьманом краще бути, ніж шведським королем, — сказав не без злоби ексцеленція Піпер, сідаючи на багато різьблену канапу і обкидуючи зором одну з світлиць гетьманського двора в Гірках. — Великі пани отсі гетьмани. Яка мебель, які вигоди, розкіш яка, — тю! — Дійсно, навіть король не посоромився б такого замку, — завважав Оляф Гермелін, секретар його милості шведського короля, Карла XII. — А кажуть, що в Батурині в Мазеп

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Так ось, мабуть, і вони.

Перед пасікою була чимала поляна, а там і поле, на котрім сотник Імжицький сіяв гречку для своїх бджіл, а жито й пшеницю для себе, щоб не довозити їх зі свойого далекого маєтку. Щолиш за цими полянами починався ліс,

не густий, але з деревиною здоровою, більше листатою, ніж чатинною.

Між тими-то деревами, високими й грубими, сотник Мручко став добачати щось ніби корчики, які кивалися то взад, то вперід, то вправо, то вліво. І чим ясніше робилося на світі, чим рідше політав сніг, тим і тих корчів бралося більше.

— Вони, — шепнув Мручко. — Та й наслав же антихрист своїх чадів тьму-тьменну. Десь того накублилося так багато, — ігі!

Корчики вискакували аж на поляну. Щолиш тепер можна було пізнати, що це царські кіннотчики.

— На коровах вам їздити, а не на конях, — гукнув Шелест, що стояв високо на фігурі і мав голос здоровий, як труба. — Як ти сидиш на кульбаці, як стара баба у молодого хлопця на колінах. Ви-пря-мсь!

Москалі щось йому відповідали.

— Перше людської мови навчіться, мимраї! До книшів наших то поспішаєтесь, а до мови — ні.

— Та зони і своєю галакають, чортзна-як.

— Але кленуть здорово.

— Матіркувать.

— Навіть Богові та Богородиці не потурають.

— Антихристові чада.

Декілька всадників підсадило мало що не до рова. Кивали на козаків пальцями, показували дулі, робили всякі непристойні рухи.

— А памороки

вам затьмарило б, неохаї безхарапутнії, та вони ще з нас насміхаються. Дозволь, батьку сотнику, відігнати тих кудлаїв мерзотних, а то глядіти на них невмоготу.

— А кілько їх?

— Буде з десяток.

— Так, мабуть, нашого брата троє хватить.

— Хватить, добродію, хаватить.

За хвилину відчинилася брама, луснув зводжений місток і на поле вискочив Шелест з двома товаришами. Аж сонце зацікавилося та стало зазирати з-поміж дерез. Велике й червоне. І бачило воно, як дев'ятьох перських гренадирів зі шкуратяними касками, з-під котрих вимикалося довге кудлате волосся, у високих чоботях і в баранячих тулубкак верх каптанів, з полами, заткнутими за пояс, гарцювало на конях різної породи та однаково сухоребрих, нібито й вони мусіли зберігати, тверді московські пости. Ще як на такій хабеті, що скидалася більше на якогось змізерованого гіпоцентавра, чим на боєву коняку, сидів рівно худий молодий молодий їздець, то воно не виглядало так страшно, але бувало й таке, що на худому, мов терлиця, коні їхав їздець опасистий та череватий, мов бочка, і тоді боявся ти, що ось-ось і переломиться сухоребра коняка надвоє, задні ноги з хвостом покотяться в один, а передні з головою в другий бік, а їздець сяде безрадно на землі поміж ними.