«Майо-о-о, май-о-о-о!» — завів він своєї. Якби я вперше почув це пізно вночі, то подумав би, що хтось умирає чи щось подібне, дике й небезпечне.
Двері будинку відчинилися, і Бад вийшов на ґанок. Він саме застібав сорочку. Волосся було мокре. Схоже, щойно вийшов із душу.
— Цить, Джої! — гаркнув він на павича. Поплескав на птаха руками, і це чудо трохи відступило. — Годі вже. Ага, стули пельку! Стули пельку, падло!
Бад спустився сходами. Він заправляв сорочку, прямуючи до машини. Вдягнений, як зазвичай на роботі, — джинси і джинсова сорочка. Я був у штанах і тенісці. Й у лоферах.
Коли я побачив Бадів одяг, мені стало ніяково, що я так прибрався.
— Таки доїхали, — усміхнувся Бад, підійшовши до машини. — Прошу в дім.
— Здоров, Баде, — привітався я.
Ми з Френ вийшли з машини. Павич трохи відступив убік, підступно хилитаючи головою.
Ми тримали від нього дистанцію.
— Довго шукали? — запитав у мене Бад. Він не дивився на Френ. Чекав, поки я їх представлю.
— У нас була гарна карта, — сказав я. — Баде, це Френ. Френ, це Бад. Вона про тебе багато чула.
Він засміявся, вони потиснули руки. Френ була вища за Бада. Йому довелося задерти голову.
— Він про тебе багато говорить, — сказала Френ і забрала руку. — Бад те, Бад се. Більше ні про кого й не згадує. Тому в мене відчуття, що ми вже знайомі.
Вона раз у раз озиралася на павича. Птах перемістився ближче до ґанку.
— Він же мій друг, — сказав Бад. —
Ясна річ
, він про мене говорить.
Бад усміхнувся і штурхнув мене у плече.
Френ тримала свою хлібину. Не знала, що з нею робити. Подала Бадові.
— А ми вам дещо привезли.
Бад узяв буханець. Перевернув і глянув на нього, ніби це була перша хлібина в його житті.
— Дуже мило з вашого боку.
Він підніс буханець до носа і вдихнув запах.
— Це Френ спекла, — сказав я.
Бад кивнув. А потім сказав:
— Ходімо всередину, познайомлю вас із нашою дружиною-матір’ю.
Це він про Оллу. Інших матерів тут не було. Бад розповідав, що його мати померла, а батько десь пропав, коли Бад був іще малим.
Павич поплигав перед нами і застрибнув на ґанок, а коли Бад відчинив двері, намагався проникнути всередину.
— Ой, — смикнулася Френ, коли павич притулився їй до ноги.
— Джої, щоб тебе, — гримнув Бад і дав йому по голові. Павич відскочив на ґанок і обтрусився, аж пір’я у хвості затріщало. Бад замахнувся на нього ногою, і павич відскочив подалі.
Бад потримав для нас двері.
— Вона цю заразу пускає у хату. Скоро вже за столом їстиме і спатиме між нами в ліжку.
Френ зупинилась у дверях. Озирнулася на кукурудзяне поле.
— Гарний у вас будинок, — сказала вона. Бад досі тримав двері. — Правда, Джеку?
— Ага, — сказав я. Не очікував від неї це почути.
— Це тільки на перший погляд, — сказав Бад, усе ще тримаючи двері. І знову замахнувся на павича. — Ну нічого, зате не нудно.






