ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Перед вами друга збірка оповідань американського майстра короткої прози, що вийшла українською в нашому видавництві. Якщо порівняти з попередньою — «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов», — то в цій Карвер відходить від абсолютного мінімалізму й дозволяє собі писати розлогіше та щедріше. «Собор» номінований на Пулітцерівську премію і вважається найкращою збіркою оповідань автора. Собор Реймонд Карвер Перед вами друга збірка оповідань американського майстра короткої прози, що вийшла українською в нашому видавництві. Якщо порівняти з попередньою — «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов», — то в цій Карвер відходить від абсолютного мінімалізму й дозволяє собі писати розлогіше та щедріше. «Собор» номінований на Пулітцерівську премію і вважається найкращою збіркою оповідань автора. Реймонд Карвер Собор УДК 82-3 К 21 Карвер Реймонд Собор / Реймонд Карвер ; пер. з англ. Юрія Паустовського. — Чернівці : Книги — ХХІ, 2022. — 208 с. ISBN 978-617-614-354-3 Усі права застережено. Жодну частину з цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва. CATHEDRAL Copyright © 1983, Raymond Carver Copyright renewed © 1989, Tess Gallagher All rights reserved © Книги — ХХІ, 2022, видання українською мовою © Юрій Паустовський, 2021, переклад © Анна Стьопіна, 2021 , обкладинка Усі права застережено ISBN 978-617-614-354-3 Зміст Пір’я 7 Будинок Шефа 30 Консервація 36 Купе 47 Маленька радість 58 Вітаміни 87 Обережно 105 Звідки я телефоную

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

«Майо-о-о, май-о-о-о!» — завів він своєї. Якби я вперше почув це пізно вночі, то подумав би, що хтось умирає чи щось подібне, дике й небезпечне.

Двері будинку відчинилися, і Бад вийшов на ґанок. Він саме застібав сорочку. Волосся було мокре. Схоже, щойно вийшов із душу.

— Цить, Джої! — гаркнув він на павича. Поплескав на птаха руками, і це чудо трохи відступило. — Годі вже. Ага, стули пельку! Стули пельку, падло!

Бад спустився сходами. Він заправляв сорочку, прямуючи до машини. Вдягнений, як зазвичай на роботі, — джинси і джинсова сорочка. Я був у штанах і тенісці. Й у лоферах.

Коли я побачив Бадів одяг, мені стало ніяково, що я так прибрався.

— Таки доїхали, — усміхнувся Бад, підійшовши до машини. — Прошу в дім.

— Здоров, Баде, — привітався я.

Ми з Френ вийшли з машини. Павич трохи відступив убік, підступно хилитаючи головою.

Ми тримали від нього дистанцію.

— Довго шукали? — запитав у мене Бад. Він не дивився на Френ. Чекав, поки я їх представлю.

— У нас була гарна карта, — сказав я. — Баде, це Френ. Френ, це Бад. Вона про тебе багато чула.

Він засміявся, вони потиснули руки. Френ була вища за Бада. Йому довелося задерти голову.

— Він про тебе багато говорить, — сказала Френ і забрала руку. — Бад те, Бад се. Більше ні про кого й не згадує. Тому в мене відчуття, що ми вже знайомі.

Вона раз у раз озиралася на павича. Птах перемістився ближче до ґанку.

— Він же мій друг, — сказав Бад. —

Ясна річ

, він про мене говорить.

Бад усміхнувся і штурхнув мене у плече.

Френ тримала свою хлібину. Не знала, що з нею робити. Подала Бадові.

— А ми вам дещо привезли.

Бад узяв буханець. Перевернув і глянув на нього, ніби це була перша хлібина в його житті.

— Дуже мило з вашого боку.

Він підніс буханець до носа і вдихнув запах.

— Це Френ спекла, — сказав я.

Бад кивнув. А потім сказав:

— Ходімо всередину, познайомлю вас із нашою дружиною-матір’ю.

Це він про Оллу. Інших матерів тут не було. Бад розповідав, що його мати померла, а батько десь пропав, коли Бад був іще малим.

Павич поплигав перед нами і застрибнув на ґанок, а коли Бад відчинив двері, намагався проникнути всередину.

— Ой, — смикнулася Френ, коли павич притулився їй до ноги.

— Джої, щоб тебе, — гримнув Бад і дав йому по голові. Павич відскочив на ґанок і обтрусився, аж пір’я у хвості затріщало. Бад замахнувся на нього ногою, і павич відскочив подалі.

Бад потримав для нас двері.

— Вона цю заразу пускає у хату. Скоро вже за столом їстиме і спатиме між нами в ліжку.

Френ зупинилась у дверях. Озирнулася на кукурудзяне поле.

— Гарний у вас будинок, — сказала вона. Бад досі тримав двері. — Правда, Джеку?

— Ага, — сказав я. Не очікував від неї це почути.

— Це тільки на перший погляд, — сказав Бад, усе ще тримаючи двері. І знову замахнувся на павича. — Ну нічого, зате не нудно.