Ні, радше це був би закарбований на просторах пустелі літопис слідів, залишених безконечними блуканнями караванів, історія повільних, тисячолітніх міграцій. Можливо, саме так мандрували атланти, покинувши континент Му заради впертих, невситимих блукань, від Тасманії до Ґренландії, від Козерога до Рака, від острова Принца Едварда до островів Шпіцберген. Впродовж досить стислого періоду часу вістря знов і знов розповідало про те, що вони робили від одного льодовикового періоду до іншого і що, можливо, роблять далі, вже як посланці Володарів. І не виключено, що десь на півдорозі між Самоа та Новою Землею у своєму найнижчому положенні вістря торкалося Аґарттхи, Центру Світу. І я відчував, що якийсь єдиний план пов’язував гіперборейський Авалон з південною пустелею, що прихисти-ла загадку Аєрс-Рок.
У цю мить, 23 червня, о четвертій пополудні, на одному кінці площини коливань Маятник знижував швидкість, щоб безвільно впасти назад до центру і, набувши по дорозі попередньої швидкости, відважно врізатись в окультний паралелограм сил, що накреслював його долю.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу
Якби, незважаючи на плин часу, я продовжував вдивлятися довший час у цю пташину голову, у цей наконечник списа, у цей перевернутий гребінь шолома, що описує діагоналі в порожнечі, торкаючись протилежних точок свого астигматичного кола, я став би жертвою казкової ілюзії, адже Маятник примусив би мене повірити, що площина коливання здійснила повний оберт, повернувшись через тридцять дві години до вихідної точки, описавши сплющений еліпс — еліпс, який обертається навколо свого центру з рівномірною кутовою швидкістю, пропорційною синусові широти. Як би він обертався, якби точка підвісу містилась на вершечку бані Соломонового Храму? Можливо, Лицарі там пробували теж. Можливо, що розв’язок, остаточне значення не змінилося б. Можливо, церква абатства Сен-Мартен-де-Шан і була справжнім Храмом. У кожному разі, це відчуття було б досконалим лише на Полюсі, в єдиному місці, де точка підвісу опинилася б на продовженні осі земного обертання і де Маятник зміг би виконати свій видимий цикл за двадцять чотири години.
Але через це відхилення від Закону — ним, зрештою, передбачене, — через це порушення золотої міри чудо не було менш дивовижним. Я знав, що земля обертається, і з нею я, а зі мною — Сен-Мартен-де-Шан, і весь Париж, і всі разом ми обертаємося під Маятником, який насправді ніколи не змінював напрямку своєї площини, адже там, звідки він звисає, вздовж нескінченної прямої, що є ідеальним продовженням линви, у високості, що змагає до найвіддаленіших галактик, розташована, застигнувши у вічності, Нерухома Точка.






