ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Капрера, 26 червня 1870 р. Любий мій Джованьйолі! Я прочитав цей твір на одному диханні, попри те, що в мене часу на читання майже немає. Я у захваті від твору і від Вас! Сподіваюся, що наші співвітчизники високо оцінять цей твір і, читаючи його, переконаються у необхідності зберігати непохитну стійкість, коли мова йде про боротьбу за святу справу — за честь і за волю. Ви, римлянин, описали не найкращий, проте найяскравіший період історії найбільшої республіки — період, коли гордовиті володарі світу погрузли в розпусті та у власних гріхах. І все ж геть зіпсуте покоління породило велетів, гідних подиву і захоплення, — жодному з попередніх поколінь годі до них рівнятися. «Серед усіх видатних людей найвизначнішим був Цезар», — сказав відомий філософ. Дійсно, справи Цезаря возвеличили описану вами епоху. Ви виліпили Спартака, цей неперевершений зразок стійкості, різцем Мікеланджело. Я, мов раб, що отримав волю, дякую Вам за це, а також за глибоке хвилювання, котре я відчував, читаючи Ваш твір. Не раз сльози котилися з очей моїх, не раз хвилювали подвиги поборника волі, і я був дуже засмучений тим, що Ваша повість виявилася закороткою. Тож нехай відродиться дух наших співгромадян, коли згадуватимуть великих героїв, що спочили у нашій рідній землі. Землі, де більше не буде ані гладіаторів, ані царів. Ваш Джузеппе Гарібальді За чотири дні до листопадових ід (10 листопада) 675 року римської ери, у часи консульства Публія Сервілія Ватія Ісаврійського і Апія Клавдія Пульхра, щойно зайнялось на світ, на вулицях Рима почав збиратися люд, що прибував з усіх куточків міста. Народ прямував до Великого цирку. З вузьких густонаселених провулків Есквіліна й Субури, де мешкав переважно простий люд, хлинула строката юрба. Люди різного віку й статків заполонили головні вулиці міста: Таберно

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Багато громадян натягнули на голови каптури, решта одягли крислаті капелюхи або повстяні шапки. Чоловіки намагалися щільніше загорнутися в зимові плащі й тоги, а жінки — у довгі просторі столи й палії.

Цирк, збудований у 138 році від заснування Рима першим із царів, Тарквінієм Древнім, після захоплення Апіол був розширений і оздоблений останнім із царів, Тарквінієм Іордим. Із 533 року римської ери його назвали Великим, коли цензор Квінт Фламіній збудував ще один цирк, названий на його честь.

Великий цирк, споруджений в Мурсійській долині між Палатинським і Авентинським пагорбами, до початку описуваних подій ще не досяг тих пишнот і великих розмірів, яких надали йому Юлій Цезар, а потім Октавіан Август. Та все ж це була грандіозна і визначна споруда — завдовжки дві тисячі сто вісімдесят римських футів і завширшки дев'ятсот дев'яносто вісім. Тут могло розміститися понад сто двадцять тисяч глядачів!

Цирк був майже овальної форми. Західна частина будівлі зрізана по прямій лінії, а східна сходилась півколом. У західній частині розташовувався оппідум — споруда з тринадцяти арок; під середньою розташувався головний вхід — Парадні ворота. Через них перед початком змагань на арену виходила процесія, яка несла попереду зображення богів. Під іншими дванадцятьма арками розміщувалися стайні, або «камери», в яких стояли колісниці й коні, коли в цирку відбувалися перегони. А в дні кровопролитних поєдинків, улюбленого видовища римлян, там перебували гладіатори й дикі звірі. Від оппідуму амфітеатром простягалися численні ряди сходів, що слугували сидіннями для глядачів. Їх перетинали сходи, якими глядачі спускалися, аби зайняти свої місця. До цих сходів прилягали інші — ними народ діставався до численних виходів із цирку.

Читать дальше

Ряди сидінь довершувалися в портику, під арками, де були місця, призначені для вельможних жінок.

Навпроти Парадних воріт возвеличувалися Тріумфальні ворота, через які входили переможці, а праворуч від оппідуму розташовувалися Ворота смерті — через цю похмуру браму службовці цирку на довгих баграх виносили з арени понівечені й закривавлені тіла вбитих чи скалічених гладіаторів.

На майданчику оппідуму розташовувалися лавки для консулів, вищих посадових осіб, для весталок

[3]

Весталка — жриця давньоримської богині домашнього вогнища Вести, що давала обітницю довічної безшлюбності й цнотливості та зобов'язана була підтримувати невгасимий вогонь у храмі богині.

і сенаторів

[4]

Сенатор — член одного з вищих законодавчих органів у Стародавньому Римі.

. Інші ж місця ні для кого особливо не призначалися й не розподілялися.

Між оппідумом і Тріумфальними ворітьми простягався ареною так званий хребет — низька стіна завдовжки п'ятсот футів.