— Ще й осавула одного можете собі взяти, — казав Чуйкевич.
— Я піду! — зголосився той, що з Одаркою сидів і Великанові ґулю за ухом набив.
— Тільки вважайте, панове, діло важне й небезпечне. Будь-кого брати не годиться. Вибирать щонайвідважніших і найбільш досвідчених козаків. Язика добути треба, і то хутчіш. Гетьман знати хоче, що з Батурином, чи держиться він. Це найважніше!
Погодилися скоро, кому йти, розплатилися, розпрощалися з хазяйкою — і вибігли з господи. Чуйкевич скочив на коня.
Останній виходив молодий осавул. В темних сінях хтось ухопив його за рукав.
— Возьми мене з собою.
— Тебе? Здуріла дівка! Там смерть!
— Краще з тобою смерть, ніж без тебе життя.
— У спідниці підеш?
— Я вже в шароварах, а в чобітках і без того ходжу.
— А коса?
— Волосся у дрібушках, джерегелями круг голови, з-під шапки не видно.
— А кіно?
— Осідлачий у стайні. У нас все один наготові.
— Як гадаєш!
Повисла йому на шиї і присмокталась до уст, як п'явка, а тоді відскочила нараз,
як ужалена, і побігла в стайню.
«Також якась, — говорив про себе осавул, поспішаючи в табср. — Але ж гарна! Несамовита краса. З такою і вмерти не жаль».
Коли відділ охотників під проводом старого сотника Мручка виїздив з Гірок, біля осавула їхала Одарка у високій шапці, вовнір поставлений, бо зима. Падав густай сніг і темно було.
І ніхто навіть не запримітив, що ті оба їздці чогось-то дуже наближалися до себе, аж їх коні боками стиралися.
На містках та у ярках не висувалися поперед других, лиш прилишалися позаду, поки не опинилися на самім остатку.
Тоді кінь сотенного осавула аж двох їздців на собі двигав, а кінь його товариша з порожньою кульбакою ішов.
Сніг падав, і зимним кожухом отулював дзох їздців на одному коні.
Але їм було тепло.
V
Як виїхали за лінію шведських і наших варт та опинилися серед щирого поля, Мручко поділив свій відділ на чотири частини, в кождій по десять людей з одним старшиною на чолі.
Великан з першим десятком скочив уперед, два десятки пустилися направо й наліво,
як два крила, а провідник, себто сам Мручко, йшов позаду. А знов у кождому десяткові двох козаків гонило наперед, двох по боках, а решта за ними. Не мали далеко відбігати від себе, щоб на знак суремки могли собі поскочити на поміч.
Так сунулись вони в південно-східному напрямі, маючи на увазі, що із заходу та від півночі москалі підкрадаються до союзної шведсько-української армії, щоб непокоїти її. відбираючи фураж і окорм
[44]
, котрий треба було довозити з далеких сіл. Селяни не давали його радо, і лучалося не раз, що самі й доносили москалям, куди цей фураж їде, щоб його цар відібрав, з чого, розуміється, не було їм ніякого хісна, бо їх добро сяк чи так до них вже не вернулося Хіба що заспокоїли свою жадобу помсти та дістали який там марний, а часом і фальшивий гріш у нагороду.
44
Провіант.






