ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Капрера, 26 червня 1870 р. Любий мій Джованьйолі! Я прочитав цей твір на одному диханні, попри те, що в мене часу на читання майже немає. Я у захваті від твору і від Вас! Сподіваюся, що наші співвітчизники високо оцінять цей твір і, читаючи його, переконаються у необхідності зберігати непохитну стійкість, коли мова йде про боротьбу за святу справу — за честь і за волю. Ви, римлянин, описали не найкращий, проте найяскравіший період історії найбільшої республіки — період, коли гордовиті володарі світу погрузли в розпусті та у власних гріхах. І все ж геть зіпсуте покоління породило велетів, гідних подиву і захоплення, — жодному з попередніх поколінь годі до них рівнятися. «Серед усіх видатних людей найвизначнішим був Цезар», — сказав відомий філософ. Дійсно, справи Цезаря возвеличили описану вами епоху. Ви виліпили Спартака, цей неперевершений зразок стійкості, різцем Мікеланджело. Я, мов раб, що отримав волю, дякую Вам за це, а також за глибоке хвилювання, котре я відчував, читаючи Ваш твір. Не раз сльози котилися з очей моїх, не раз хвилювали подвиги поборника волі, і я був дуже засмучений тим, що Ваша повість виявилася закороткою. Тож нехай відродиться дух наших співгромадян, коли згадуватимуть великих героїв, що спочили у нашій рідній землі. Землі, де більше не буде ані гладіаторів, ані царів. Ваш Джузеппе Гарібальді За чотири дні до листопадових ід (10 листопада) 675 року римської ери, у часи консульства Публія Сервілія Ватія Ісаврійського і Апія Клавдія Пульхра, щойно зайнялось на світ, на вулицях Рима почав збиратися люд, що прибував з усіх куточків міста. Народ прямував до Великого цирку. З вузьких густонаселених провулків Есквіліна й Субури, де мешкав переважно простий люд, хлинула строката юрба. Люди різного віку й статків заполонили головні вулиці міста: Таберно

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Але той відскочив і, пригнувшись до землі, ухилився від сітки. Потім кинувся на ретіарія.

Той утямив, що схибив і кинувся навтьоки. Мирмилон рухався швидко, але ретіарій був спритніший і, описавши повне коло, встиг добігти до того місця, де лежала сітка, та підібрати її. Ледь він випростався, як мирмилон наздогнав його, і в ту мить, коли він готовий був завдати ретіарієві страшного удару, той повернувся й накинув на супротивника сітку. Мирмилон на-вкарачки відповз убік, швидким стрибком схопився на ноги, і ретіарій, що вже спрямував на нього тризуба, тільки дряпнув галла вістрями по щиту. Тоді ретіарій знову кинувся бігти.

Читать дальше

Юрба невдоволено загула: її образило, що гладіатор насмілився виступати в цирку, не вміючи досконало володіти сіткою.

Цього разу мирмилон, замість того, аби бігти за ретіарієм, повернув у той бік, звідки міг очікувати наближення супротивника, і зупинився за кілька кроків од сітки. Ретіарій, розгадавши його маневр, помчав назад, тримаючись «хребта» арени. Добігши до Тріумфальних воріт, він перескочив хребет і опинився в іншій частині цирку, біля своєї сітки. Мирмилон же чекав на нього тут — він накинувся на супротивника, а тисячі голосів люто кричали:

— Бий його, бий! Убий ретіарія! Убий роззяву! Убий боягуза! Убий, убий! Відправ його ловити жаб на берегах Ахеронта!

Підбадьорений вигуками юрби, мирмилон продовжував наступати на ретіарія, а той, не на жарт переляканий, намагався тримати супротивника на відстані, розмахував тризубцем, кружляв навколо мирмилона, напружуючи всі сили й намагаючись схопити свою сітку.

Зненацька мирмилон, здійнявши ліву руку, відбив щитом тризубець і прослизнув під ним. Його меч готовий був уразити груди ретіарія, як раптом останній ударив тризубцем по щиту супротивника й кинувся до сітки, проте недостатньо спритно й швидко: меч мирмилона вдарив його у ліве плече, сильним струменем бризнула кров. Але ретіарій все ж утік зі своєю сіткою. Ступивши кроків зо тридцять, він повернувся до супротивника й голосно закричав:

— Рана легка! Дрібниці!..

За хвилину він почав наспівувати:

Прийди, прийди, красеню галле.

Я не тебе, а рибу шукаю…

Прийди, прийди, красеню галле!

Натовп вибухнув сміхом. Хитра вигадка ретіарія вдалася: він завоював симпатії публіки. Пролунали оплески на честь обеззброєного, пораненого чоловіка, що стікав кров'ю, і якому життєвий інстинкт підказав, що треба знайти в собі мужність жартувати й сміятися.

Розлючений глузуваннями супротивника, сповнений заздрістю, бо юрба тепер виявляла симпатію до ретіарія, мирмилон з люттю накинувся на нього.