ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Капрера, 26 червня 1870 р. Любий мій Джованьйолі! Я прочитав цей твір на одному диханні, попри те, що в мене часу на читання майже немає. Я у захваті від твору і від Вас! Сподіваюся, що наші співвітчизники високо оцінять цей твір і, читаючи його, переконаються у необхідності зберігати непохитну стійкість, коли мова йде про боротьбу за святу справу — за честь і за волю. Ви, римлянин, описали не найкращий, проте найяскравіший період історії найбільшої республіки — період, коли гордовиті володарі світу погрузли в розпусті та у власних гріхах. І все ж геть зіпсуте покоління породило велетів, гідних подиву і захоплення, — жодному з попередніх поколінь годі до них рівнятися. «Серед усіх видатних людей найвизначнішим був Цезар», — сказав відомий філософ. Дійсно, справи Цезаря возвеличили описану вами епоху. Ви виліпили Спартака, цей неперевершений зразок стійкості, різцем Мікеланджело. Я, мов раб, що отримав волю, дякую Вам за це, а також за глибоке хвилювання, котре я відчував, читаючи Ваш твір. Не раз сльози котилися з очей моїх, не раз хвилювали подвиги поборника волі, і я був дуже засмучений тим, що Ваша повість виявилася закороткою. Тож нехай відродиться дух наших співгромадян, коли згадуватимуть великих героїв, що спочили у нашій рідній землі. Землі, де більше не буде ані гладіаторів, ані царів. Ваш Джузеппе Гарібальді За чотири дні до листопадових ід (10 листопада) 675 року римської ери, у часи консульства Публія Сервілія Ватія Ісаврійського і Апія Клавдія Пульхра, щойно зайнялось на світ, на вулицях Рима почав збиратися люд, що прибував з усіх куточків міста. Народ прямував до Великого цирку. З вузьких густонаселених провулків Есквіліна й Субури, де мешкав переважно простий люд, хлинула строката юрба. Люди різного віку й статків заполонили головні вулиці міста: Таберно

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

— Сулла дарує тобі волю.

Спартак не відповідав, не рухався й боявся розплющити очі, щоб не зникла мрія, боявся обману й не зважувався повірити своєму щастю.

— Лиходію, ти розорив мене своєю хоробрістю! — прошепотів хтось над його вухом.

Від цих слів Спартак отямився, розплющив очі й подивився на ланісту Акціана, — господар Спартака з'явився на арену разом із лораріями привітати гладіатора, сподіваючись, що той залишиться його власністю. Тепер же Акціан проклинав хоробрість фракійця — найдурніше милосердя народу й великодушність Сулли позбавили його дванадцяти тисяч сестерціїв.

Слова ланісти переконали фракійця у тому, що це не сон. Він велично випростався на весь свій гігантський зріст, уклонився — спочатку Суллі, потім народу й через двері, що ведуть до камер, пішов з арени під новий вибух оплесків.

— Ні, ні, не боги створили все навколишнє, — саме у цю мить сказав Тіт Лукрецій Кар, відновлюючи бесіду, що він вів із юним Кассієм і молодим Гаєм Меммієм Гемеллом. Гай Меммій Гемелл палко любив літературу, мистецтво й захоплювався філософією. Згодом Лукрецій присвятив йому свою поему «De rerum naturae» («Про природу речей»), над якою він міркував уже в цей час.

— Але хто ж тоді створив світ? — запитав Кассій.

— Вічний рух матерії й поєднання невидимих молекулярних тіл. Адже ти бачиш на землі й на небі масу тіл і, не розуміючи схованих начал, уважаєш, що всі вони створені богами. Ніколи ніщо не могло й не може виникнути з нічого.

— Що ж таке тоді Юпітер, Юнона, Сатурн? — запитав вражений Кассій, якому дуже подобалося слухати міркування Лукреція.

— Це усе породження людського неуцтва й страху. Я познайомлю тебе, мій любий хлопчику, з єдино правдивим вченням — з творами великого Епікура, котрий не боявся ані грому небесного, ані землетрусів, що наводять на людей жах, ні могутності богів, ні уявних блискавок. Борючись із закоренілими забобонами, він, сповнений нелюдської відваги, насмілився проникнути в найзагадковіші таїни природи й у ній відкрив походження і природу речей.

У цю хвилину вихователь Кассія нагадав йому про наказ батька повернутися додому до смерку й поквапив хлопчика. Той слухняно підвівся. За ним піднялися Лукрецій і Меммій, і всі вони пішли вниз сходами до найближчого запасного виходу. Однак щоб потрапити туди, Кассій та його друзі мали пройти повз те місце, де сидів Фавст, син Сулли. Біля нього стояв Помпей Великий, котрий, залишивши оппідум, прийшов сюди привітати знайомих матрон і друзів. Кассій пробіг було повз нього, але, раптом зупинившись, звернувся до Фавста:

Читать дальше

— Ну ж бо, Фавсте, повтори при такому знаменитому громадянинові, як Помпей Великий, божевільні свої слова, які ти вимовив третього дня у школі.