ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Капрера, 26 червня 1870 р. Любий мій Джованьйолі! Я прочитав цей твір на одному диханні, попри те, що в мене часу на читання майже немає. Я у захваті від твору і від Вас! Сподіваюся, що наші співвітчизники високо оцінять цей твір і, читаючи його, переконаються у необхідності зберігати непохитну стійкість, коли мова йде про боротьбу за святу справу — за честь і за волю. Ви, римлянин, описали не найкращий, проте найяскравіший період історії найбільшої республіки — період, коли гордовиті володарі світу погрузли в розпусті та у власних гріхах. І все ж геть зіпсуте покоління породило велетів, гідних подиву і захоплення, — жодному з попередніх поколінь годі до них рівнятися. «Серед усіх видатних людей найвизначнішим був Цезар», — сказав відомий філософ. Дійсно, справи Цезаря возвеличили описану вами епоху. Ви виліпили Спартака, цей неперевершений зразок стійкості, різцем Мікеланджело. Я, мов раб, що отримав волю, дякую Вам за це, а також за глибоке хвилювання, котре я відчував, читаючи Ваш твір. Не раз сльози котилися з очей моїх, не раз хвилювали подвиги поборника волі, і я був дуже засмучений тим, що Ваша повість виявилася закороткою. Тож нехай відродиться дух наших співгромадян, коли згадуватимуть великих героїв, що спочили у нашій рідній землі. Землі, де більше не буде ані гладіаторів, ані царів. Ваш Джузеппе Гарібальді За чотири дні до листопадових ід (10 листопада) 675 року римської ери, у часи консульства Публія Сервілія Ватія Ісаврійського і Апія Клавдія Пульхра, щойно зайнялось на світ, на вулицях Рима почав збиратися люд, що прибував з усіх куточків міста. Народ прямував до Великого цирку. З вузьких густонаселених провулків Есквіліна й Субури, де мешкав переважно простий люд, хлинула строката юрба. Люди різного віку й статків заполонили головні вулиці міста: Таберно

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Він вийшов з Петилії, повернувся до берегів Брадана і, прибувши туди ввечері, розбив намети на відстані однієї милі від лівого берега й за вісім миль від того місця, де стояв табором напередодні й куди вже кілька годин як стятися війська Красса.

Уночі Красс перекинув своє військо на лівий берег річки й наказав розбити табір усього лише за дві милі від табору гладіаторів.

На сході сонця чотири римські когорти вже заходилися було поглиблювати рів навколо свого табору, аж раптом три когорти гладіаторів, які ходили в ліс по дрова, побачили римлян. Гладіатори кинули в'язки хмизу й дров, які несли на спині, і хоробро кинулися на римлян. Несподіваний напад і крики соратників змусили всіх римських солдатів, намети яких були поблизу, вибігти за вал і кинутися на ворогів. Гладіатори ж, що перебували у своєму таборі, зачувши дзенькіт і брязкіт зброї, піднялися на вал і, побачивши, що їхні товариші ведуть бій із римлянами, вибігли з табору, кинулися на них, і почався запеклий бій.

Спартак у цю хвилину згортав папірус із відповіддю для Валерії. Він запечатав сувій, приклавши до воску подарований нею медальйон, який завжди висів у нього на шиї, передав сувій одному із трьох її гінців, які стояли тепер у наметі фракійця в очікуванні на його розпорядження, і сказав:

— Доручаю усім вам цей лист до вашої любої пані…

— Ми так само любимо й тебе, — перервав Спартака гладіатор, прийнявши від нього лист.

— Дякую вам, дорогі мої брати, — відповів фракієць і, продовжуючи розмову, сказав: — Поїдьте далекими крутими стежками, будьте пильні вночі і вдень та передайте їй цей лист. Якщо з одним із вас трапиться якесь лихо, нехай лист візьме інший, зробіть усе можливе, аби тільки він потрапив до її рук. Тепер рушайте і нехай супроводжують вас боги!

Читать дальше

Провівши гладіаторів аж до виходу, фракієць сказав їм на прощання:

— Запам'ятайте — вийти з табору вам треба через декуманські ворота!

Саме в цей момент до нього долинув брязкіт зброї, шум сутички, і він поспішив довідатися, що трапилося.

Те ж саме зробив і Красс, який прийняв рішення востаннє поміряться силами з ворогом. Обидва полководці приводили свої війська в бойову готовність. Спартак, обходячи легіони, звернувся до солдатів з промовою:

— Браття! Цей бій вирішить долю всієї війни. У тилу в нас Лукулл: він висадився в Брундизії і тепер йде проти нас. Помпей загрожує нам з правого флангу: він уже рушив у Самній. Перед нами стоїть Красс. Сьогодні потрібно або перемогти, або померти. Ми знищимо військо Красса й слідом за цим розіб'ємо Помпея, або ж над нами візьмуть гору і всі ми загинемо, як личить хоробрим воїнам, які стільки разів перемагали римлян. Наша справа свята, і вона не загине з нашою смертю.