ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Капрера, 26 червня 1870 р. Любий мій Джованьйолі! Я прочитав цей твір на одному диханні, попри те, що в мене часу на читання майже немає. Я у захваті від твору і від Вас! Сподіваюся, що наші співвітчизники високо оцінять цей твір і, читаючи його, переконаються у необхідності зберігати непохитну стійкість, коли мова йде про боротьбу за святу справу — за честь і за волю. Ви, римлянин, описали не найкращий, проте найяскравіший період історії найбільшої республіки — період, коли гордовиті володарі світу погрузли в розпусті та у власних гріхах. І все ж геть зіпсуте покоління породило велетів, гідних подиву і захоплення, — жодному з попередніх поколінь годі до них рівнятися. «Серед усіх видатних людей найвизначнішим був Цезар», — сказав відомий філософ. Дійсно, справи Цезаря возвеличили описану вами епоху. Ви виліпили Спартака, цей неперевершений зразок стійкості, різцем Мікеланджело. Я, мов раб, що отримав волю, дякую Вам за це, а також за глибоке хвилювання, котре я відчував, читаючи Ваш твір. Не раз сльози котилися з очей моїх, не раз хвилювали подвиги поборника волі, і я був дуже засмучений тим, що Ваша повість виявилася закороткою. Тож нехай відродиться дух наших співгромадян, коли згадуватимуть великих героїв, що спочили у нашій рідній землі. Землі, де більше не буде ані гладіаторів, ані царів. Ваш Джузеппе Гарібальді За чотири дні до листопадових ід (10 листопада) 675 року римської ери, у часи консульства Публія Сервілія Ватія Ісаврійського і Апія Клавдія Пульхра, щойно зайнялось на світ, на вулицях Рима почав збиратися люд, що прибував з усіх куточків міста. Народ прямував до Великого цирку. З вузьких густонаселених провулків Есквіліна й Субури, де мешкав переважно простий люд, хлинула строката юрба. Люди різного віку й статків заполонили головні вулиці міста: Таберно

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Попри весь досвід і енергію Граніка, небачену мужність і відвагу його воїнів, Муммію таки вдалося обійти неприятеля. Повсталі вже не мали надії на порятунок, їх більше не надихала мрія про перемогу, їм залишилося тільки одне: дорого продати своє життя. Тепер ними керувало тільки бажання помсти. Це вже був не бій, а кривава бійня, люта різанина. Гладіатори були майже повністю оточені, але бій тривав ще добрих три години. На правому і лівому флангах гладіатори відступили. Тільки центр, де хоробро боролися Спартак і неподалік нього Арторікс, ще чинив опір ворогові.

Побачивши, що його здолали, Гранік кинувся в самісіньку гущавину бою, убив одного трибуна, двох деканів і вісім чи десять солдатів, і, простромлений двадцятьма мечами, загинув як герой, яким він був усе життя. Так само хоробро поліг начальник дев'ятого легіону, македонець Еростен.

Читать дальше

У центрі загинув молодий, гарний Теулопік, із великою відвагою борючись на чолі свого легіону. Розбита наголову кіннота бачила, як упав, вражений десятьма стрілами, її хоробрий командир Мамілій.

Надвечір бій усе ще тривав. Виснажені й поранені гладіатори так само чинили опір, але це вже були не мужні люди, а дикі звірі.

Спартак не відступив ні на крок, він пробився вперед із тисячею воїнів, що оточували його, клином урізався в ряди шостого римського легіону. Трибун Мамерк, за яким ішли хоробрі ветерани Марія й Сулли, кинувся на Спартака й одразу ж упав від його меча. Блискавично вражав меч фракійця, і за кілька хвилин упали два центуріони й вісім чи десять деканів, які намагалися показати солдатам, як варто відбивати ворога. Вони не могли подати їм жодного іншого прикладу крім власної загибелі.

Пліч-о-пліч зі Спартаком бився нумідієць Вісбальд, начальник одинадцятого легіону, виявляючи надзвичайну мужність і хоробрість. Навколо цих двох могутніх людей нагромаджувалися сотні знівечених трупів. Поле бою заволокли сутінки, однак римляни, які, здавалося б, могли вважати себе переможцями, змушені були продовжувати бій. Незабаром зійшов місяць і освітив своїм блідим сяєвом похмуру картину кривавого побоїща.

Полягло понад тридцять тисяч гладіаторів. Упереміж із ними на великому полі лежало вісімнадцять тисяч римлян. Битва закінчилася. Після бою, який тривав вісім годин, втомлені й змучені п'ятнадцять чи шістнадцять тисяч уцілілих гладіаторів відходили до прилеглих гір і пагорбів.

Тільки в одному місці усе ще кипів лютий бій, усе ще не була вгамована спрага крові. Бій відбувався в центрі поля: тисяча воїнів, що оточували Спартака, боролися з такою силою, що, здавалося, ніколи не виснажаться.

— Крассе, де ти? — волав час від часу Спартак уривчастим голосом. — Ти обіцяв вступити у двобій зі мною!..