От Наум бачить, що Василь з Марусею стоять і тільки поглядають, він на неї, а вона на нього, неначе зроду вперше бачаться, от і каже їм:
– Чом же ви не христосуєтесь?
А Василь і каже:
– Не смію, панотче!
– Чом не сміти? – каже Наум. – Закон повеліва христосуваться зо всяким і хоч би з смертельним урагом. Похристосуйтесь же по закону утричі, та нехай вас бог боронить від усякої поганої думки! Тяжкий гріх у такому святому ділі думати лукаве!
От і похристосувались гарненько.
Маруся кинулась до нього з розпросами:
– Де се ти, Василечку, був?:.
– Знай-бо урем'я, – перебив її Наум, – одно що-небудь: або розговлятись, або говорити. Бог дав празник і паску свячену; дякуючи бога милосердного, треба розрішати без усяких хлопіт і з веселою душею, а говорити будемо опісля. Сідайте лишень. Господи благослови!
Стара Настя сіла за столом на лаві, а Маруся біля неї скраю, щоб ближче поратись, Василь сів на ослоні, старий на покуті, а батраки конці столу. От, перехрестившись, Наум
прочитавши тричі «Христос воскрес з мертвих», зараз в'ідрізав паски свяченої і положив перед усяким по куску. Покуштовавши її бережно, щоб крихот не розсипати під стіл, усяк перехрестивсь і сказав: «Спасибі богу милосердному! Дай боже і на той год діждати!» Тут вже прийнялися за печене: поїли баранця, поросятини; а кісточок під стіл не кидали, а клали на стіл, щоб опісля покидати у піч. Далі їли ковбасу, сала кусочками нарізали і крашанок облупили і порізали на тарілочці. От сеє скінчивши, Маруся усе прибрала і з стола тож бережно змела, і усі крихти, і кісточки, і лушпиння з яєць повкидала у піч, та тогді вже стала подавати страву.
Старий Наум випив чарку горілки перед обідом, а Василь не став, бо, каже, ще не починав її пити. От і подали борщ, а далі яловичину, покришили на дерев'яній тарілочці, посолили та й їли – вже звісно що не по-панськи, бо виделок не водиться – пальцями. Опісля подали юшку з хляками, печене було, баранина, а там молошна каша, та й годі, більш і нічого.
Маруся чи їла що, чи не їла; їй лучче усяких розговін – опріч празника святого – те, що Василь вернувся і жив і здоров. Захилившись за матір, щоб батько не бачив, як ясочка дивилась на свого Василечка, а сама будто ложкою достає з миски, аби б то неначе і вона їсть. Куди їй вже їсти! У неї одно на думці, як і у Василя! Так той вже через силу їв, бо біля Наума сидів, і не можна було йому злукавнувати, щоб хорошенько подивитись на свою Марусю.
Пообідавши і подяковавши богу і батькові з матір'ю, як поприбирала усе Маруся, от Наум і каже:
Читать дальше
– А в нас новий дяк сьогодні «Апостола» читав. Настя зараз і питається:
– А хто такий і відкіля?
– Осьде він, пан Василь, – сказав Наум та й всміхнувся.






