ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Полтава, Автор - Лепкий Богдан, Серия - Мазепа [4], , Жанр - Исторические приключения, Приключения. Читать бесплатно, без регмстрации, книги полностью онлайн. Полтава Лепкий Богдан Полтава, Автор - Лепкий Богдан, Серия - Мазепа [4], , Жанр - Исторические приключения, Приключения. Читать бесплатно, без регмстрации, книги полностью онлайн. Богдан Лепкий ПОЛТАВА Текст подається за виданням: Лепкий Б. Полтава / Мазепа: Трилогія. — Чикаго: Видавництво Миколи Денисюка, 1959; Лепкий Б. Полтава / Мазепа: Трилогія. — Чикаго: Видавництво Миколи Денисюка, 1959. Художнє оформлення Йосипа Кузишина Редактор Ярослав Радевич-Винницький Складаємо особливу подяку щирому меценатові п. Євгенові Кострубі за щедрий дар у пам'ять його незабутньої дружини Надії Коструби, панству докторам Тетяні та Ярославу Романишиним, панству Марії та Дмитрові Гулеям, п. Андрієві Закалі за щиру жертовність Висловлюємо сердечну подяку всім жертводавцям Америки і Канади, які спричинилися до виходу у світ цієї книги НАД ДЕСНОЮ Доброму другові Василеві Гривнакові присвячує автор — Як бачу, то українським гетьманом краще бути, ніж шведським королем, — сказав не без злоби ексцеленція Піпер, сідаючи на багато різьблену канапу і обкидуючи зором одну з світлиць гетьманського двора в Гірках. — Великі пани отсі гетьмани. Яка мебель, які вигоди, розкіш яка, — тю! — Дійсно, навіть король не посоромився б такого замку, — завважав Оляф Гермелін, секретар його милості шведського короля, Карла XII. — А кажуть, що в Батурині в Мазеп

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Цей ліс він знав, як свій власний гайок,

бо зі своєю сотнею не раз в цих ото сторонах службу робив і проходив тим лісом. Переправляючися з гетьманом через Десну, якраз думав про нього і пригадував собі тую лісову доріжку, що вужем в'ється поміж густою деревиною, добігаючи до шляху. Але з тої доріжки в одному місці, як скрутити наліво вбік, зіскочити з коней і побігти гонів, може, двоє-троє, так попадеться на пасіку тутешнього сотника, велику з омшаником

[45]

, у якому є навіть потайничок. Пасіка обведена частоколом, ніби мала кріпость, а омшаник побудований із таких колод, з таких дебелих бервен, що тут хоч би й перед цілим московським полком якийсь час відбиватися можна.

45

Стебник у пасіці.

За пасікою глибокий ярок, а там і став. Москалі кіньми не доскочать, а піших з даху омшаника можна брати на ціль. Значиться, один

бік все-таки буде критий, прийдеться тільки з трьох обороняти себе, коли б ворог попав за нами в отсю пасіку.

Доїжджаючи до лісу, Мручко потиснув коня, майнув попри свій відділ, минув третій, другий, ба й перший десяток, що їхали перед ним і, висуваючись перед Великана на саме чоло, гукнув: «За мною!»

Гонили з половину гонів по узліссю, а тоді гусаком увильнули за своїм провідником поміж дерева і вискочили на доріжку. Лиш земля задудоніла за ними.

Один закрут, другий, третій, і місток. «Гов», і козаки стояли як укопані. Коні робили боками, як ковальськими мішками, пара бухала з них, як у лазні з блях. «Розбирать місток! Дерево відкидати далеко в ліс!»

Затріщали напівпорохняві дошки, заломотіли лати, тільки палі торчали, ніби дожидаючи, щоб їздці понастромлювалися на них.

— Мій десяток з осавулою засядеться кроків на десять від доріжки, за деревами з мушкетами напоготові. Якщо москалі вженуться на міст — «бебевх» у них. По три стріли віддать, а тоді обертайсь і ступай прямо перед себе, гонів двоє. Там вже я дожидатиму. Коней ваших візьмем, щоб не зрадили вас! Помагай же вам Біг і ти, святий Архистратигу Михаїле.

Сказавши

це, ухопив свого коня за поводи і пустився підбігцем на перестріл в напрямі відомої собі пасіки. Тридцять людей і сорок коней гусаком за ним.

У лісі нападало снігу мало що не до колін, коні як по перинах ступали, не видзвонюючи підковами. Хіба тільки деколи піхва зачепила о дерево або задзвеніло козацьке стремено, торкаючи суху гілляку. Але сильний шум дерев глушив і тії звуки, а вітер забирав їх і розносив по лісі.

Молодий осавул зі своїм десятком чекав. Що дерево, то козак. Ніби попримерзали до цих дерев, пари з уст не пускали. Тільки біля одного дерева стояло двоїх, бо й дерево було роздвоєне, як вилиці. Поспирали мушкети на тії гілляки, дожидаючи ворогів.

— В тебе є мушкет? — питався осавул свого товариша шепотом, бо стояли рам'я об рам'я.