Астра
Александр Михед
«Астра» — це захоплива історія життя Віктора Варецького, розказана ним самим. Історія пошуку відповідей на запитання, які краще не ставити. Пошук правди, на шляху до якої губиш усіх, кого любив. І розумієш: усе вигадка, все ілюзія. Мандрівка дорогою, що веде в серце темряви, в основу світобудови.
Олександр Михед
АСТРА
[психотрилер]
Чи знаєш ти, що таке справжній катарсис?
Якщо ти тримаєш цю книгу в руках,
то вже знаєш, що я вбив їх усіх.
Знищив святі мощі Великих мерців.
Увігнав кілок у їхні розкладені, червиві серця.
Так, я той скажений українець-маніяк,
який те все накоїв.
Але чи готовий ти пройти цей шлях до кінця?
І дізнатися, що таке справжній катарсис?
Це наша з тобою історія.
Частина I. Per Aspera
25
Ця історія почалася за тисячі кілометрів і сотні днів від цього місця, від сьогодні. Все почалося з тієї вечірки Галі Макогон, моєї однокурсниці. Того разу святкували її переїзд у нові апартаменти на Печерську.
Лютневий мороз паралізував тіло. Сніг засипав вибоїни столичних кривих доріг. Примарні фігури городян вигулькували у сніжній віхолі. Де-не-де проглядалися фігурки дітей у дутих куртяках, що нагадували маленькі опудала з розставленими навсібіч руками.
Вечірка, як і будь-які зустрічі однокласників чи однокурсників, перетворилася на змагання статусами. За примовляннями «як-я-рада-вас-усіх-бачити» ховалося «подивіться-яка-в-мене-шуба». Дивлячись на Галю, кожен із нас міг сам переконатися, що є велика різниця між нашими статусами у фейсбуку та чотирикімнатною квартирою на бульварі Лесі Українки.
Нам представили Жору, «партнера» Галі. І партнера Жори по бізнесу — Гєну. Жора і Гєна цілком скидалися на типових анекдотичних багатіїв. Однак їхні манери і сама розмова були зовсім іншими.
Після кількох келихів «Мартіні» по 100 Галя почала матюкатися, і крізь її правильну російську пробивались «елєктричні» розряди рідної поліської говірки. І нам було якось особливо соромно перед Жорою і Гєною. Вони ж, натомість, не звертали на нас жодної уваги.
Я краєм ока намагався спостерігати за Жорою і Гєною.
— Як два голубки. Я уже начинаю ревновать, — підійшла Галя і прошепотіла на вухо.
— Тобто?
— Вот тебе и тобто. Они-то познакомились всего месяц назад. На своем этом семинаре. И Жорик совсем поменялся.
— На якому семінарі, Галю? Про що ти?
— Давай, спроси у них сам.
Вона взяла мене під руку і підвела до чоловіків.
— Жора, Гена. Это Виктор. Он у нас всегда в группе задротом был. За умного самого типа. Щас бизнес как раз свой начинает. Короче, вам будет о чем поговорить. Пока Леха бутылку не принесет.
— Георгій, для всіх Жора.
— Геннадій. І для всіх Гєна, — посміхнувся Гєна. — Віктор?
— Так. Віктор Варецький.
— Чудне поєднання. «Ер» так і ріже, — сказав Жора.
Гєна знову посміхнувся.
— Це мені часто кажуть.






