ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

«Астра» — це захоплива історія життя Віктора Варецького, розказана ним самим. Історія пошуку відповідей на запитання, які краще не ставити. Пошук правди, на шляху до якої губиш усіх, кого любив. І розумієш: усе вигадка, все ілюзія. Мандрівка дорогою, що веде в серце темряви, в основу світобудови. Астра Александр Михед «Астра» — це захоплива історія життя Віктора Варецького, розказана ним самим. Історія пошуку відповідей на запитання, які краще не ставити. Пошук правди, на шляху до якої губиш усіх, кого любив. І розумієш: усе вигадка, все ілюзія. Мандрівка дорогою, що веде в серце темряви, в основу світобудови. Олександр Михед АСТРА [психотрилер] Чи знаєш ти, що таке справжній катарсис? Якщо ти тримаєш цю книгу в руках, то вже знаєш, що я вбив їх усіх. Знищив святі мощі Великих мерців. Увігнав кілок у їхні розкладені, червиві серця. Так, я той скажений українець-маніяк, який те все накоїв. Але чи готовий ти пройти цей шлях до кінця? І дізнатися, що таке справжній катарсис? Це наша з тобою історія. Частина I. Per Aspera 25 Ця історія почалася за тисячі кілометрів і сотні днів від цього місця, від сьогодні. Все почалося з тієї вечірки Галі Макогон, моєї однокурсниці. Того разу святкували її переїзд у нові апартаменти на Печерську. Лютневий мороз паралізував тіло. Сніг засипав вибоїни столичних кривих доріг. Примарні фігури городян вигулькували у сніжній віхолі. Де-не-де проглядалися фігурки дітей у дутих куртяках, що нагадували маленькі опудала з розставленими навсібіч руками. В

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

— Класику я перечитав. Угробив зір. Отримав проблеми з дихалкою через пилюку. А ще — вічне клеймо задрота.

— Але хоча б живий лишився, — сумно усміхнувся Жора.

— Угу. Так і є. Більшість мого класу вже давно на кладовищах лежить.

— А що батько?

— Нічого.

Не люблю я це питання.

— Вибач, — сказав Жора.

— Та нічого. Я його зовсім не пам’ятаю.

І все сподівався знайти відповіді у книжках. Може, вони щось підказали би. Куди діваються батьки, коли зникають? Чи можуть вони бути щасливими? З новою родиною, покинувши попередню? Чи мріє він побачити мене колись і відчути гордість за мене?

— Вибач, — знову сказав Жора.

Повисла пауза.

— Звідки ти дізнався про Семінар? — запитав Жора.

— Галя бовкнула.

— Що саме вона сказала?

— Сказала, що ви з Гєною там познайомились. І дуже змінилися після цього.

— Вона нічого не знає, — відповів Жора.

— Може і не знає, але точно ревнує.

Жора розсміявся. Однак за секунду сказав:

— Зрозумій, про Семінар, як і про бійцівський клуб, говорити не можна.

— Ви що, секта?

— Майже.

— Щось ти поясниш, чи будуть самі лише загадки?

— Ні, але невдовзі ти сам про все дізнаєшся.

На цьому співбесіда закінчилася. Жора розрахувався і колобком покотився далі, на Європейську площу. Круговий рух автомобілів натякав моїй стомленій свідомості, що лише небагатьом щастить вихопитися з нерозривного кола обставин.

На ґанок кав’ярні вийшли покурити дві офіціянтки. Між собою вони автоматично почали говорити полтавською говіркою.

Запрошення на Семінар уже було на моїй електронці.

***

«Астра». Я пробував слово на смак. Спершу згадався наш тупий університетський прикол «Per anus ad astra», що точно передавав способи, якими ми здобували освіту і приймали рішення у своєму начеб дорослому житті.

Пакунок документів я відразу пустив на друк. Вийшло понад 200 сторінок. Вже зараз, за сотні днів від того моменту, я не пам’ятаю жодного трепету. Чи сумніву. Як будь-які речі, які змінюють наше життя, вони просто трапляються. І не запитують нас.

Я розклав аркуші на підлозі й почав з офіційного листа. Згодом я написав їх десятки і тепер слова самі виринають у свідомості.

Шановний п. Вікторе Варецький!

Для нас велика честь запросити Вас до участі у семиденному семінарі «Астра». Семінар відбудеться за два тижні у котеджному комплексі Admiral, с. Терновці, Львівської обл.

Щиро ваші, «Астра-Україна»

Ні мапи маршруту. Ні розкладу потягів.

Мене це починало дратувати.

Інші 199 сторінок — нарізка фрагментів із праць Великих мертвих, що їх так ніхто й не прочитає. Платон, Макіавеллі, Пилип Орлик... Імена, що скидалися на бренди, не доступні середньому гаманцеві. Тексти, більшість із яких я прочитав ще до закінчення школи. Але, судячи з того, в якій фінансовій та життєвій дупі я перебував, це не мало особливого сенсу.