ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Перед вами друга збірка оповідань американського майстра короткої прози, що вийшла українською в нашому видавництві. Якщо порівняти з попередньою — «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов», — то в цій Карвер відходить від абсолютного мінімалізму й дозволяє собі писати розлогіше та щедріше. «Собор» номінований на Пулітцерівську премію і вважається найкращою збіркою оповідань автора. Собор Реймонд Карвер Перед вами друга збірка оповідань американського майстра короткої прози, що вийшла українською в нашому видавництві. Якщо порівняти з попередньою — «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов», — то в цій Карвер відходить від абсолютного мінімалізму й дозволяє собі писати розлогіше та щедріше. «Собор» номінований на Пулітцерівську премію і вважається найкращою збіркою оповідань автора. Реймонд Карвер Собор УДК 82-3 К 21 Карвер Реймонд Собор / Реймонд Карвер ; пер. з англ. Юрія Паустовського. — Чернівці : Книги — ХХІ, 2022. — 208 с. ISBN 978-617-614-354-3 Усі права застережено. Жодну частину з цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва. CATHEDRAL Copyright © 1983, Raymond Carver Copyright renewed © 1989, Tess Gallagher All rights reserved © Книги — ХХІ, 2022, видання українською мовою © Юрій Паустовський, 2021, переклад © Анна Стьопіна, 2021 , обкладинка Усі права застережено ISBN 978-617-614-354-3 Зміст Пір’я 7 Будинок Шефа 30 Консервація 36 Купе 47 Маленька радість 58 Вітаміни 87 Обережно 105 Звідки я телефоную

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Спочатку помиємо голову, тоді підфарбуємо корені. А далі побачимо. Скільки у вас часу?

— О пів на шосту треба вже бути на роботі.

— Встигаємо.

— Я можу поїсти на роботі. Але от що Холіц із хлопцями їстимуть на вечерю, навіть не знаю.

— Щось придумають.

Я відкриваю теплу воду і помічаю, що після Харлі там лишився бруд і трава. Витираю і починаю заново.

— Якщо зголодніють, можна пройтися до забігайлівки з гамбургерами. Нічого страшного.

— Не підуть вони туди. Та і я б цього не хотіла.

Це не моя справа, тому не відповідаю. Гарно збиваю піну і занурююся в роботу. Я помила голову, підфарбувала й посадила її під сушарку. Вона заплющила очі. Напевно, задрімала. Беру її руку і починаю манікюр.

— Не треба, — вона розплющує очі й відсмикується.

— Не хвилюйся. Перший безкоштовно.

Вона знову простягає руку, бере журнал і кладе на коліна.

— Це його сини, — каже вона. — Від першого шлюбу. Ми познайомилися, коли він уже розлучився. Але я їх люблю, як своїх. Не уявляю, як можна ще більше любити. Навіть якби я була їхньою матір’ю.

Я змінюю режим, і сушарка вже не так шумить. Продовжую робити манікюр. Її рука розслабляється.

— Вона втекла від Холіца і хлопчиків на Новий рік десять років тому. Відтоді вони про неї нічого не чули.

Я розумію, що вона хоче розказати про це. А я не проти. Люди люблять поговорити у перукарському кріслі. Я підпилюю нігті.

— Холіц розлучився. Потім ми почали зустрічатися. Одружилися. Тривалий час жили чудово. Звісно, всяке бувало. Але ми розуміли, для чого це все, — вона похитала головою. — Та потім щось змінилося. Холіц змінився. По-перше, захопився кіньми. Купив верхового коня, всі гроші в нього вкладав. На перегони з ним їздив. Але, як і раніше, працював ледь не до ранку, робив усе по дому. Я думала, що все гаразд. Та я ж нічого не розумію. Якщо чесно, офіціантка з мене теж нікудишня. Думаю, ці макаронники звільнять мене за першої-ліпшої нагоди. Або просто так. І що тоді? Як жити далі?

— Не хвилюйся, люба. Не звільнять вони тебе, — кажу їй. Вона бере інший журнал. Але навіть не розгортає його.

Тримає і продовжує розповідати.

— Так-от, кінь. Швидка Бетті. Бетті — це він жартома. Казав, у неї немає шансів програти, якщо назвати її моїм іменем. Немає шансів, ага! Вона завжди програвала. На всіх перегонах. Бетті-Без-Шансів — отак її треба було назвати. Я ходила кілька разів. І ставки на неї завжди були дев’яносто дев’ять до одного. Такі справи… Але Холіц уперся, як баран. Наполягав на своєму. Ставив і ставив на цю коняку. Двадцять доларів на перемогу. П’ятдесят доларів. Та й утримувати її було недешево. Спочатку здається, що недорого. А тоді набігає кругленька сума. І з такими коефіцієнтами — дев’яносто дев’ять до одного — він іноді купував комбінований квиток.