ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Капрера, 26 червня 1870 р. Любий мій Джованьйолі! Я прочитав цей твір на одному диханні, попри те, що в мене часу на читання майже немає. Я у захваті від твору і від Вас! Сподіваюся, що наші співвітчизники високо оцінять цей твір і, читаючи його, переконаються у необхідності зберігати непохитну стійкість, коли мова йде про боротьбу за святу справу — за честь і за волю. Ви, римлянин, описали не найкращий, проте найяскравіший період історії найбільшої республіки — період, коли гордовиті володарі світу погрузли в розпусті та у власних гріхах. І все ж геть зіпсуте покоління породило велетів, гідних подиву і захоплення, — жодному з попередніх поколінь годі до них рівнятися. «Серед усіх видатних людей найвизначнішим був Цезар», — сказав відомий філософ. Дійсно, справи Цезаря возвеличили описану вами епоху. Ви виліпили Спартака, цей неперевершений зразок стійкості, різцем Мікеланджело. Я, мов раб, що отримав волю, дякую Вам за це, а також за глибоке хвилювання, котре я відчував, читаючи Ваш твір. Не раз сльози котилися з очей моїх, не раз хвилювали подвиги поборника волі, і я був дуже засмучений тим, що Ваша повість виявилася закороткою. Тож нехай відродиться дух наших співгромадян, коли згадуватимуть великих героїв, що спочили у нашій рідній землі. Землі, де більше не буде ані гладіаторів, ані царів. Ваш Джузеппе Гарібальді За чотири дні до листопадових ід (10 листопада) 675 року римської ери, у часи консульства Публія Сервілія Ватія Ісаврійського і Апія Клавдія Пульхра, щойно зайнялось на світ, на вулицях Рима почав збиратися люд, що прибував з усіх куточків міста. Народ прямував до Великого цирку. З вузьких густонаселених провулків Есквіліна й Субури, де мешкав переважно простий люд, хлинула строката юрба. Люди різного віку й статків заполонили головні вулиці міста: Таберно

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Він покликав до себе вершника, що доставив дощечку, велів йому повернутися до Спартака й передати, що за чотири години він, Марк Красс, прибуде на побачення в призначене місце зі своїми трьомастами вершниками й так само, як Спартак поклався на його слово честі, довіряє й він Спартаку.

У той же день через три з половиною години, тобто за дві години до полудня, Красс з'явився на віллу Тіта Оссилія на чолі загону кавалерії. Біля ґрат вілли його зустріли начальник кінноти гладіаторів Мамілій, що супроводжував Спартака, центуріон і десять декуріонів загону.

Читать дальше

Виказуючи Крассу належні знаки поваги, його провели через вітальню палацу, потім через атрій коридором, що вів у невелику картинну галерею. Почувши шум кроків, на порозі галереї з'явився Спартак; він жестом наказав гладіаторам вийти, і, підносячи праву руку до губ на знак вітання, промовив: «Привіт тобі, славний Марку Крассе!» — і з цими словами відступив у глиб галереї, даючи дорогу римському полководцеві. Той поштиво відповів на уклін і сказав, входячи в галерею: «Привіт і тобі, доблесний Спартаку!»

Полководці стояли один навпроти одного, кожен мовчки розглядаючи опонента. Гладіатор зростом був на цілу голову вищий за патриція. Його шия, голова, струнка й мужня атлетична фігура була невигідним контрастом для Марка Красса, людини середнього зросту і дещо гладкої.

Спартак уважно розглядав суворі й різкі лінії смаглявого, суто римського обличчя Красса, його коротку шию, широкі плечі й міцні, але криві в колінах ноги, а Красс милувався величною поставою, спритністю рухів і красою геркулесової статури Спартака, шляхетністю його високого чола, очима, в яких світилися чесність і прямота, як і у всіх рисах його прекрасного обличчя.

Найдивнішим було для Красса, і він дуже через це злився на самого себе, що він ніяк не міг позбутися почуття глибокої поваги, що йому мимовільно вселяла ця людина. Першим порушив мовчання Спартак, м'яким голосом запитавши Красса:

— Скажи, Крассе, чи не здається тобі, що ця війна занадто затяглася?

Римлянин зам'явся, зволікаючи з відповіддю, а потім сказав:

— Так, вона тягнеться надто довго.

— Чи не здається тобі, що ми могли б покласти їй кінець? — знову запитав гладіатор.

Жовтувато-сірі очі Красса метнули яскраву іскру, і він запитав:

— Але як?

— Уклавши мир.

— Мир? — здивовано перепитав Красс.

— А чому б і ні?

— Та… тому що… яким же чином можна було б укласти цей мир?

— Іменем Геркулеса! Так, як належить укладати мир воюючим сторонам.

— А, — вигукнув Красс із глузливою посмішкою, — так, як укладали мир з Ганнібалом, з Антіохом, з Мітрідатом?..

— А чому б і не так? — з ледве помітною іронією запитав фракієць.

— Бо… бо… — з відтінком презирства, а разом з тим і зніяковіння відповів римський полководець.