По-перше, він мусив і надалі писати, говорити, давати коментарі, робити прогнози, які за місяць-другий буде сам же спростовувати й пояснювати, чому трапилось так, а не так, як він те прогнозував. Публічність, постійна інформаційна присутність сприяли зростанню його капіталізації на ринку. Ціна питання для його клієнтів залежала від самого клієнта і те, як йому вдасться продати свій імідж. Але не тільки.
Читать дальше
Іншим важливим фактором були знайомства і зв’язки у світі української політики. Як центральної, так і регіональної. І вже на основі таких знайомств починалися розмови, перші фрази без особливого значення, обмін візитівками, обговорення спільних знайомих і загальної ситуації в країні, місті, селі чи селищі. Після того, коли все вже зводилося до корупції й небезпеки дострокових виборів, він замовкав, робив серйозний вигляд, дивився повз клієнта і чекав, коли той сповістить про своє рішення балотуватися. І саме тут, окрім медійності, в нього був ще один козир, яким він бив карту клієнта. Він мав знання.
Чоловік виріс в оточенні книг і на момент нашої розповіді одночасно читав дві-три книжки, аби йти далі у своєму інтелектуальному розвитку, незважаючи на часи, владу, ідеологію та курс, яким рухатиметься Україна. Розумні люди тепер були потрібні, як ніколи.
Він міг змішувати смачні словесні коктейлі з Ремарка, Гемінґвея, Фіцджеральда (особливо подобався жінкам), Памука (знати цього турецького лауреата Нобелівської премії з літератури вважалось правильною справою) чи Льйоси (відкривши колись давно його книжку «Тітонька Хулія та писака», він вже не зупинився, аж поки не проковтнув інші твори письменника, стежачи за усім, що може бути сказаним та написаним великим перуанцем Маріо Варґасом Льйосою) та Фукуями, Кіссинджера, Хантінґтона і Джозефа Ная
[22]
Френсіс Фукуяма, Генрі Кіссинджер, Семюель Хантінґтон, Джозеф Най – американські політологи, експерти з галузі міжнародних відносин, демократії та владарювання.
, говорити про шпигунський роман ле Карре, порівнюючи його з роботами ґрема ґріна та Еріка Емблера
[23]
ґрем ґрін, Ерік Емблер – британські письменники, класики шпигунського роману.
, а після звертатися до думок Хайєка, Мілтона Фрідмана, Фернандо де Сото
[24]
Фрідріх фон Хайєк, Мілтон Фрідман, Фернандо де Сото – економісти світового визнання.
, яких усіх після заперечував теоріями та постулатами з Айн Ренд і переходити на Аристотеля, Платона, Макіавеллі чи Гоббса.
Він читав «Майн кампф» Гітлера, свого часу перехворів на твори Муссоліні, книжки про Франсіско Франко, Пол Пота, Піночета, Кемаля Ататюрка, Лі Куан Ю та інших діячів різних країн і епох, чий життєвий і політичний досвід міг стати у нагоді. Врешті-решт він любив книжки, і книжки любили його – їхнього відданого та чесного читача.






