ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Диктатор Сергій Постоловський Влада не дається до всіх рук одразу. Вона як жінка, що може належати одному чоловікові. Павло Загребельний Грішнику нема спокутування. Найбільше – прощення жертви. Але часто, навіть отримавши прощення, він не може жити. Жауме Кабре У нього було життя, аби його прожити, битва, щоби боротися, і мета, заради якої не шкода померти. Роберт Харріс © С. Р. Постоловський, 2020 © М. С. Мендор, художнє оформлення, 2020 Герої та події даної книги є художньою вигадкою. Можливий збіг з реальними людьми – випадковість. Проте певні факти хронології і подій взяті із сучасної історії. Все інше – спроба автора побудувати альтернативний сценарій майбутнього. Перед Богом та історією – Вони так і стоять переді мною, синку. Усі мої хлопці і ті наші дівчатка. Мої друзі. І що би хто сьогодні не базікав про них, не вір нікому! Все то брехня, данина вашій клятій моді, заздрість невдах. Правда ніколи не буває зручною. Вона завжди болюча і неприємна. Правда гидка і дратівлива. І так вже сталося, що на цьому світі залишилась тільки одна людина, яка знає ту правду. Це я, Миколо. Твій рідний дід. Ми знаходимося у його світлій та просторій вітальні, від якої віє чимось далеким, таємничим, несказаним у свій, назавжди втрачений час. І посеред того всього сидить він – чоловік, чия кров тече в моїх жилах. Дід завжди любив масштаб, справжню красу вчинків та простору, який його оточує, справедливих та безстрашних людей, до яких належав і сам, розкішних панянок, які щоразу розбивали його чуйне, а іноді жорстоке серце, висмоктуючи з нього долари, євро та українські гривні, які він жменями жбурляв їм під ноги. Його любили бандити, відверті злодії, цигани, бармени, офіціанти та київські таксисти. Його світлий розум цінували професори й академіки, депутати і міністри в той час, як

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

– Дякую, друзі, за довіру. Але основне питання не в тому, хто займається Україною. Головна наша проблема, чи в Україні взагалі є така людина.

– У країні з населенням понад сорок мільйонів чоловік ми не знайдемо одного, який був би проти корупції?

– Знайдемо. Проте варто пам’ятати одну досить важливу рису українців. Усі вони критикують корупцію, усі незадоволені владою, усі клянуть президента і олігархів. Але як тільки вони самі долучаються до влади, стають частиною системи, одразу забувають свої вчорашні гасла. Маємо таке собі замкнуте коло, – сказав Майкл С’юті.

– Значить, нам потрібен такий кандидат, який буде здатний розірвати це коло, – сказав містер Крокс, котрий на тому зібранні представляв Пентагон.

– Я можу висловити думку Європи? – пролунав голос мосьє Фонтеблю.

Фонтеблю був ошатним, ще не старим чоловіком. Усе своє життя він був схильним до епатажу, ризику й авантюризму. Як би це парадоксально не звучало, але саме такі його якості і відкрили перед ним двері таємничої й загадкової політики Європи. Фонтеблю знали на Балканах, тиснули його міцну й холодну руку в Страсбурзі й Брюсселі, усміхалися у Парижі й неохоче, але все ж таки приймали у Берліні. Фонтеблю був воїном, шпигуном, інвестором і махінатором, котрий врешті-решт зрозумів, що цей світ належить тільки тим, хто бере життя за горло.

Читать дальше

– Європа втомилася від України. Ви навіть не можете собі уявити, як ми втомилися, – усміхнувся він. – Зміна влади в тій державі є життєвою необхідністю. Проте, якщо вже змінювати, то на нових людей. Ми будемо раді вашому експерименту, адже усі ті політики, які наразі є в Україні, нам не цікаві. Вони приречені крадії та циніки. На них вже давно клеймо непомірної, патологічної жадібності. Такі можуть бути вигідні тільки Росії. Тому ми підтримуємо озвучену пропозицію. Можете розраховувати на Європу.

– Що ж, – сказав чоловік, який представляв Білий дім. – У такому разі вважаю, що усі ми порозумілися і дійшли згоди з даного питання. А деталі будемо обговорювати з тими, хто відповідатиме за реалізацію цієї операції, – він подивився на Майкла С’юті, і старий цереушник зрозумів, що то був старт його зіркового часу.

«І у старості буває життя», – подумав собі містер Крокс, вивчаючи поглядом Майкла С’юті, котрий подумки примірював під себе крісло директора ЦРУ і вірив, що ніщо не завадить йому врешті-решт втілити свою мрію, що завжди впевнено крокувала попереду нього, аби привести Майкла до того кабінету, за який він був ладен вбивати та калічити.