Правда, здебільшого уся його філантропія була спрямована на підтримку заколотів, переворотів та інших протестних акцій, в яких особисто був зацікавлений Пітер Роун. Він належав до яструбів Республіканської партії і ніяк не міг пробачити адміністрації Клінтона того факту, що на початку 2000 року вона втратила контроль за ситуацією у Кремлі.
– Містере Роуне, давайте не будемо обговорювати те, що могло статися, коли усі ми були молодшими на цілих вісімнадцять років. Ми виходимо з нашої об’єктивної дійсності і такої ж об’єктивної потреби захищати національні інтереси США. Росія стає дедалі агресивнішою, переговори різних рівнів не дають жодного результату. Кремль обрав тактику сили, військової сили. Є інформація, що десь за місяць Путін має наміри публічно, на весь світ, пригрозити нам новими ядерними ракетами.
– Ми повинні його боятися? – ці слова злетіли згустком злості з вуст Пітера Роуна.
– Ми нікого не повинні боятися. Але зважати на це варто. Саме тому ми сьогодні й зібралися. Аби обговорити новий план дій.
Як ви усі знаєте, за умови збереження тієї влади, яка є наразі в Україні, за декілька років ми втратимо цю державу. Корупція породжує жебрацтво. А з жебраками не варто мати справу в цьому світі. Жебрацтво – досить заразне явище. Саме тому ми маємо визначитися з кандидатом, який би влаштовував як нас, так і громадян України. Нам варто дійсно змінити погляд на Україну як виключно сировинний придаток. Збереження даної тактики не дозволяє говорити про нові успіхи у протистоянні Росії. Росію може похитнути тільки економічний успіх України. Потужна українська економіка – найкраща та найбільш ефективна зброя проти російських крилатих ракет і танків. Час показав, що все інше не діє. Не дає бажаного ефекту. Не змусить Росію піти на поступки.
– А ви не думали, що у разі економічного розвитку України Росія може розпочати велику війну? – запитав Боб Інґ.
– Москва може розпочати цю війну і без економічного успіху України. Не треба боятися того, що може статися кожної хвилини.
Майкл С’юті слухав і до цього моменту не встрявав у розмову. Він розумів, що те, що каже людина президента, може стати початком його великого останнього кар’єрного стрибка. Він знав, що гідний посади директора ЦРУ, і був готовий долучитися до того, що пропонувалося, але тільки в обмін на посаду.
– У вас є такий кандидат? – запитав С’юті, і тиша повисла у залі.
– У нас буде такий кандидат, – після тривалої паузи мовив чоловік з Білого дому.
– Можливо, Майкле, ви б зайнялися цією справою. У вас досвід… і люди… – це казав Боб Інґ.
– Підтримую таку думку! Майкл С’юті знає про Україну більше, аніж усі ми, разом узяті, – сказав Пітер Роун, і людина президента зрозуміла, що тепер їй доведеться мати справу з Майклом С’юті.






