Щось прозвучало в його нутрі, ніби почув той самий крик, що й тоді, серед ночі, коли пішов на поблиск Алембекового вікна. Не міг усидіти в порожньому мешканні і знову подався на вулиці.
Все ще куріли вогнища, брук був закиданий головешками і напівзітлілим шматтям. Сині струмені повільно точилися з тих недопалків, заповнюючи весь простір важким духом горілого. Странній ішов, і проймала його незбагненна туга. Ноги повели туди, де стояла аптека, але на його стукіт не відповів ніхто. Стояв супроти дверей і зорів на них. Чекав, щоб почулися знайомі кроки, але довкола було порожньо.
Тоді він поплентався до лазарету. Там все так само ходили поміж хворих чорні ворони, але між них морового бурмистра не пізнав: той наче крізь землю запався. Тоді його знову потягло між кам'яні стіни, не міг під цю мить сидіти без руху.
Мух на вулицях вже не було, частіше траплялися й люди, вони дивилися на страннього здивовано, але не лякалися його. Але він того не помічав. Бо хитало його й хитало, бо похитувалися, ніби живі, стіни, бо й земля під ногами ставала навкоси, він ішов, вряди-годи відпихаючись рукою од стіни, яка на нього наскакувала, і в голові його, ніби іскри, промигували слова, які він хотів повісти під цю хвилю моровому бурмистру.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу
Дві сили, думав він, завжди суперечать одна одній. Завжди вони зіштовхуватимуться, і від того з'являтиметься грім та блискавка. Але йому це набридло. Саме це він хотів сказати моровому бурмистру, бо чи ж у смерті слабшого шукати власну гармонію та силу?
Йому заболіли очі, і він ступив у підворітню, яка перша трапилася по дорозі. Двір був простокутний, вгорі лежав квадрат неба, і йому здалося, що те небо вже так набубнявіло,
що
зараз таки піде дощ. Озирнувся навкруги: ні, це не те місце! Пройшов через вузький перехід і знову втрапив у такий самий двір. У величезному його кубі не було жодного вікна, лише в крайньому зліва кутку виднілися куті залізом двері.
Звів голову, і кілька дрібних крапель оросило йому обличчя. Странній усміхнувся, злизуючи з вуст життєдайну вологу. Він пішов у другий перехід і втрапив у третій простокутний двір.
Дощ уже йшов. Поодинокі краплі падали на розпечений камінь і сичали, відразу ж випаровуючись. Странній побачив сходи і згідливо кивнув головою: це було саме те, чого він шукав. Сходи здіймалися догори, закручуючись гвинтом. Приступки були дерев'яні і, коли він ступив на них, лунко зарипіли під ногами.
Странній ішов по сходах, що вкручувались у небо, і на мить йому здалося — не мають кінця. Що йому, можливо, випаде йти-отак довго: місяці, роки чи десятиріччя, доки не дістанеться набубнявілих хмар. Мусив дістатися до них, отож ішов повільно, спокійно, навіть урочисто.






