Палили вже й на сусідніх вулицях; дим починав підійматися вище будинків. Мухи хмарою погнали над головою страннього, і він провів їх майже веселим поглядом.
Відтак відчув піднесення. Стрепенувся і майже побіг, дзвінко стукаючи патинками по бруці.
— Виходьте, хто може! — загорлав він, повторюючи глашатаїв. — Паліть, що можете, і хай більше буде диму!
Але вулиця, на яку він потрапив, не відповіла на крик, і він рвонувся у найближчі двері, з яких витік уже застиглий вапняний потік. Будинок аж гув од мух, наче вулик, і странній похапливо почав збирати шмаття. На вулиці складав багаття і кресав вогонь. Дим слався за ним, ніби він його розсівав од себе; біг далі й немов волочив за собою димові пасмуги. Ця робота принесла йому незвідану радість, в горлі клекотіло, виплескувалося щось схоже на сміх, а коли горлав на порожній вулиці, повертаючись до вибитих вікон, відчував, що росте. Знову вскакував у будинки, викидав на вулицю, що потрапляло на очі і що могло диміти, і знову тягнув за собою дим.
Його власна одежа була потріпана й закурена. Де-не-де диміла й вона, але странній на те не зважав. Звільняв криком горло і знову біг. Біг і палив, задимлював вулиці і димів сам, ніби й собі збирався перетворити в палахке багаття.
— Гей, хто живий! — горлав він, набравши повні груди повітря. — Задимлюйте місто! Зникнуть мухи у місті, зникне й мор!
Часом на його погук з'являлися й люди, тоді він не затримувався тут, а мчав далі. Обличчя його стало сіре від налиплої на нього куряви; був захоплений до шаленства. Здавалося, величезну пожежу творив, завзявшись стерти місто з лиця земного. Завзяття додавало йому сили, і не знав він ні втоми, ні потреби відпочинку. В грудях йому клекотіло й хлепотіло, і він вихлюпував той клекіт сміхом, що вряди-годи виривався з нього.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу
Дим наповнював місто. Странній збагнув, що не він сам творить його, що таких паліїв з'явилося на вулицях чимало — всюди, куди потикався, скручувалися й простелялися над бруком сизі пасма. Часом змигували в тумані якісь постаті — всіх охопило однакове збудження. На околицях, де було більше дерев'яних будинків, перестаралися — стало видно першу пожежу і вдарив на ґвалт дзвін. Але це було майже так само, як при облозі, коли випалювали передмістя, і на те ніхто не зважав.
Дим виїдав очі, і сльози котилися по обличчі страннього так само, як по обличчях інших паліїв. З криниць діставали воду, і притьма мчали туди, де вогонь починав входити в силу.
Странній теж знайшов цебро, зачерпнув воду із струмка, що тік через місто, відтак біг по вулиці й розливав її по багаттях.
Диму стало вже так багато, що почав заповнювати порожні кам'яниці, виходив із вуличних виямів і висів над дахами.






