ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Сезон гроз Анджей Сапковський Від кровопивців і від поторочів, Від інших довголапих страховидл І всього, що товчеться серед ночі, Нас, добрий Боже, вибави! Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст. Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь. І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров. Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі. А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх. Весемир з Каер Моргену Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе. Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко) Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом. Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того, аби в них заглядати. Горицвіт, «Півсторіччя поезії» Він жив лиш для того, щоби убивати. Лежав на нагрітому сонцем піску. Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений. Жив для того, щоби убивати. Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю пі

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

— І, бачу, добре зробив. Непогано, бачу, володієш дошкою. Мусиш її носити при собі.

— Я йду до чародійки. З візитом. Маю йти до неї з клепкою?

— На чародійку, — скривився бард, — придалося б щось важче, це факт. Наприклад, голобля. Один мій знайомий філософ казав: ідеш до жінки — візьми…

— Горицвіте.

— Добре, добре, поясню тобі, як потрапити до магічки. Але спершу, якщо можна порадити…

— Ну?

— Відвідай лазню. І цирульника.

Стережіться розчарувань, бо зовнішність оманлива.

Речі рідко є такими, якими видаються. А жінки — ніколи.

Горицвіт

,

Півсторіччя поезії

Вода в басейні фонтану заклекотіла й закипіла, розбризкуючи золотисті краплі. Літта Нейд, прозвана також Корал, чародійка, витягнула руку, проскандувала стабілізуюче заклинання. Вода вигладилася, як полита олією, запульсувала лелітками. Зображення, спочатку розпливчасте і туманне, набрало різкості й перестало тремтіти, стало виразним та чітким, хоч й дещо деформованим через рух води. Корал схилилася. Бачила у воді Ринок Прянощів, головну вулицю міста. І біловолосого чоловіка, що йшов по вулиці. Чародійка придивлялася. Спостерігала. Шукала вказівок. Якихсь подробиць. Деталей, які б дозволили їй точнішу оцінку. І дозволили передбачити, що трапиться.

Читать дальше

Конец ознакомительного отрывка

Купить книгу

Завдяки рокам досвіду у Літти сформувався погляд на те, хто такий справжній чоловік. Вона вміла розпізнати справжнього чоловіка в юрбі більш-менш вдалих імітацій. Для цього зовсім не обов’язковим був фізичний контакт, — зрештою, Літта, як і більшість чародійок, вважала цей спосіб тестування мужності не лише тривіальним, але й недостовірним, спроможним завести на манівці. В ході випробувань вона впевнилася: безпосередня дегустація, можливо, і є якимсь критерієм смаку, але вельми часто залишає після себе несмак. Шлунковий розлад. І печію. А буває й так, що конвульсії.

Літта вміла розпізнати справжнього чоловіка навіть на відстані, на підставі незначущих і не надто помітних факторів. Як впевнилася чародійка, справжній чоловік любить рибалити, але виключно на штучну принаду. Колекціонує мілітарні фігурки, еротичні рисунки та власноручно виконані моделі вітрильників, в тому числі і ті, що у пляшках, — а в його домі ніколи не бракує порожніх пляшок від дорогих напитків. Чудово куховарить, йому вдаються справжні шедеври кулінарного мистецтва. Ну і, загалом кажучи, вже сам його вигляд викликає бажання.

Відьми́н Геральт, про якого чародійка чимало чула, про якого здобула багато інформації і за яким саме спостерігала, поки що, як здавалося, відповідав тільки одному з критеріїв.

— Мозаїк!

— Я тут, пані майстрине!

— У нас гість. Щоб все було готово і на рівні. Але спершу принеси мені сукню.

— Чайну троянду? Чи морську воду?

— Білу.