ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Сезон гроз Анджей Сапковський Від кровопивців і від поторочів, Від інших довголапих страховидл І всього, що товчеться серед ночі, Нас, добрий Боже, вибави! Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст. Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь. І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров. Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі. А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх. Весемир з Каер Моргену Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе. Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко) Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом. Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того, аби в них заглядати. Горицвіт, «Півсторіччя поезії» Він жив лиш для того, щоби убивати. Лежав на нагрітому сонцем піску. Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений. Жив для того, щоби убивати. Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю пі

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Покладися краще на мого кузена Ферранта. Він служить тут інстигатором вже багато років, має цілу армію шерифів, агентів і шпиків. Злодія миттю відшукають, побачиш.

— Якщо він ще тут, — скреготнув зубами відьми́н. — Міг накивати п’ятами, поки я сидів у цюпі. Як, ти казав, звуть ту чародійку, завдяки якій я туди втрапив?

— Літта Нейд, прізвисько Корал. Здогадуюся, що ти збираєшся робити, друже. Але не знаю, чи це найкраща ідея. Вона чародійка. Чарівниця і жінка в одній особі, одним словом, чужорідний вид, який не піддається раціональному пізнанню і функціонує за незрозумілими звичайним чоловікам механізмами і принципами. Зрештою, чого я буду казати, сам про це добре знаєш. Маєш же в тій справі багатющий досвід. Що це за гармидер?

Вештаючись вулицями без певної мети, вони потрапили в місцину біля невеликої площі, яка гриміла безперестанним стукотом молотків. Як виявилося, тут діяла ведика бондарна майстерня. На самій вулиці, під накриттям, рівними штабелями громадилися висушені клепки. Звідти, транспортовані босими дітлахами, вони мандрували на столи, де їх закріпляли на спеціальних козлах і обробляли стругами. Оброблені клепки ішли до інших ремісників, які викінчували їх на довгих стругальних лавах, стоячи над ними верхи по кісточки у стружці. Готові клепки потрапляли до рук бондарів, що складали їх докупи. Геральт якийсь час приглядався до того, як під натиском вигадливих лещат та скручуваних гвинтами скоб постає форма бочки, фіксована у ту ж мить залізними обручами, набиваними на виріб. Пара з величезних казанів, у яких пропарювали бочки, бухала аж на вулицю. З глибини майстерні, з подвір’я, долинав запах смаленого дерева — там бочки гартували перед подальшою обробкою.

Читать дальше

Конец ознакомительного отрывка

Купить книгу

— Кожного разу, як бачу бочку, — оголосив Горицвіт, — хочеться мені пива. Ходім за ріг. Знаю там один симпатичний шиночок.

— Йди сам. Я навідаю чародійку. Де її можна знайти? Не кривися, Горицвіте. Вона, як мені видається, є першоджерелом і першопричиною моїх клопотів. Не чекатиму на розвиток ситуації, піду і запитаю прямо. Не можу застрягнути в цьому містечку. Хоча б тому, що сутужно в мене з грішми.

— На це, — гордо промовив трубадур — віднайдемо ремедіум. Підтримаю тебе фінансово… Геральте? Що робиться?

— Вернися до бондарів і принеси мені клепку.

— Що?

— Принеси мені клепку. Хутко.

Вуличку перегородило троє кремезних одоробел з замурзаними, погано поголеними і недомитими пиками. Один, з плечима настільки широкими, що вийглядав майже квадратним, тримав у руці окованого дрючка, грубезного, як ручка якірного підйомника. Другий, у кожусі хутром назовні, тримав тесака, а за поясом мав абордажну сокирку.