ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Сезон гроз Анджей Сапковський Від кровопивців і від поторочів, Від інших довголапих страховидл І всього, що товчеться серед ночі, Нас, добрий Боже, вибави! Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст. Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь. І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров. Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі. А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх. Весемир з Каер Моргену Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе. Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко) Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом. Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того, аби в них заглядати. Горицвіт, «Півсторіччя поезії» Він жив лиш для того, щоби убивати. Лежав на нагрітому сонцем піску. Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений. Жив для того, щоби убивати. Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю пі

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Третій, смаглявий, як матрос, був озброєний довгим і паскудним на вигляд ножем.

— Гей, ти там, ривський смердюху! — почав квадратний. — Як ся чуєш без мечів на плечах? Як з голов дупов до вітру, га?

Геральт не підтримав дискусії. Він чекав. Чув, як Горицвіт лається з бондарями через клепку.

— Вже не маєш іклів, одмініннику єден, отруйлива відьмацька гадюко, — вів далі квадратний, що з усіх трьох явно був найкращий в ораторському мистецтві. — Гада без іклів жаден ся не злякає! Бо то як хробак альбо друга мінога червакувата. Ми таке паскудство чоботами топчем і на шмельц стираєм. Жеби не сміло знов до наших міст заходити, помежи порєдних людей. Не будеш, падлино, наші вулиці своїм слизом мазав! Бий го, хлопці!

— Геральте! Лови!

Відьми́н на льоту схопив кинуту йому клепку, вивернувся від удару палиці, ушкварив квадратному збоку в голову, зробив пірует, тріснув бандита в кожусі в лікоть, той скрикнув і впустив тесака. Відьми́н ударив його під коліно і звалив на землю, після чого сковзнув вбік і гепнув клепкою у скроню. Не чекаючи, поки бандит упаде, і не припиняючи рухатися, знову вивернувся з-під палиці квадратного, смальнув по пальцях, затиснених на руків’ї. Квадратний заревів з болю і впустив палицю, а Геральт ударив його ще раз у вухо, в ребра і друге вухо. А потім з розмаху копнув між ноги. Квадратний упав і скрутився в клубок, звиваючись, корчачись і торкаючись чолом землі.

Смаглявий, найвправніший і найшвидший із трьох, затанцював навколо відьми́на. Спритно перекидаючи ножа з руки в руку, він атакував на зінутих ногах, рубаючи хрест-навхрест. Геральт без труднощів уникав ударів, відступав, чекав, поки він видовжить крок. А коли це сталося, розмашистим ударом клепки відбив ніж, піруетом обійшов напасника і вдарив його у потилицю. Головоріз упав на коліна, а відьми́н луснув його у праву нирку. Вдарений завив і випростався, а відьми́н гримнув його клепкою нижче вуха, в нерв. Відомий медикам як привушне сплетіння.

— Йой, — сказав, встаючи над ворогом, що звивався, задихався і душився криком. — Боліло, напевно.

Бандит у кожусі витягнув з-за пояса сокирку, але не вставав з колін, не впевнений, що робити. Геральт розвіяв його сумніви, тріснувши клепкою в потилицю.

Вуличкою, розштовхуючи роззяв, що збиралися, бігли пахолки з міської варти. Горицвіт заспокоював їх, посилаючись на зв’язки, гарячково пояснював, хто був напасником, а хто діяв у рамках самооборони. Відьми́н жестами закликав барда.

— Припильнуй, — наказав Геральт, — щоб цих негідників взяли в кайдани. Вплинь на кузена-інстигатора, щоби поважно на них натиснув. Або самі забруднили руки в крадіжці мечів, або їх хтось найняв. Знали, що я беззбройний, тому й наважилися напасти. Клепку віддай бондарям.

— Я мусив ту клепку купити, — признався Горицвіт.