ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Сезон гроз Анджей Сапковський Від кровопивців і від поторочів, Від інших довголапих страховидл І всього, що товчеться серед ночі, Нас, добрий Боже, вибави! Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст. Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь. І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров. Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі. А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх. Весемир з Каер Моргену Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе. Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко) Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом. Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того, аби в них заглядати. Горицвіт, «Півсторіччя поезії» Він жив лиш для того, щоби убивати. Лежав на нагрітому сонцем піску. Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений. Жив для того, щоби убивати. Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю пі

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Сезон гроз

Анджей Сапковський

Від кровопивців і від поторочів,

Від інших довголапих страховидл

І всього, що товчеться серед ночі,

Нас, добрий Боже, вибави!

Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст.

Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь.

І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров.

Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі.

А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх.

Весемир з Каер Моргену

Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися,

щоб самому не обернутись на страховище.

І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе.

Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко)

Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом.

Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того,

аби в них заглядати.

Горицвіт, «Півсторіччя поезії»

Він жив лиш для того, щоби убивати.

Лежав на нагрітому сонцем піску.

Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений.

Жив для того, щоби убивати.

Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю підлісок, зробився непомітним у гущавині. Рухався швидко і безшумно, то біжучи, то підcтрибуючи, як велетенський коник-стрибунець.

Зачаївся у гущавині, притулився до землі сегментованим панцирем черевця. Коливання ґрунту ставали що далі, то більш виразними. Імпульси з вібрисів і щетинок Ідра складалися в образ. У план. Ідр уже знав, як підібратися до жертви, в якому місці перетяти їй дорогу, як змусити до втечі, як довгим стрибком звалитися на неї ззаду, на якій висоті вдарити і різонути гострими жвалами. Коливання та імпульси вже витворювали у ньому радість, якої зазнає, коли жертва засмикається під його вагою, ейфорію, яку дасть йому смак гарячої крові. Розкіш, яку відчує, коли повітря розітне скрик болю. Ідр легенько тремтів, розкриваючи та замикаючи клешні та ногомацаки.

Вібрації ґрунту, вже дуже виразні, стали й різноманітними. Ідр уже знав, що жертв більше, ймовірно три, можливо – чотири.