ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Сезон гроз Анджей Сапковський Від кровопивців і від поторочів, Від інших довголапих страховидл І всього, що товчеться серед ночі, Нас, добрий Боже, вибави! Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст. Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь. І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров. Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі. А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх. Весемир з Каер Моргену Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе. Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко) Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом. Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того, аби в них заглядати. Горицвіт, «Півсторіччя поезії» Він жив лиш для того, щоби убивати. Лежав на нагрітому сонцем піску. Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений. Жив для того, щоби убивати. Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю пі

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

На вкладеному у високу зачіску волоссі вона мала ще рубінову діадемку, а на глибокому декольте — рубінове кольє. Все це — спеціально для королівської аудієнції. Вона хотіла справити враження. І справляла. Король Белогун витріщав очі, невідомо, на рубіни чи на декольте.

Белогун, син Осмика, був, можна сказати, королем у першому поколінні. Його батько збив досить значний маєток на морській торгівлі і, найімовірніше, ще трохи — на піратстві. Поклавши край діяльності конкурентів і монополізувавши каботажне судноплавство в усій околиці, Осмик проголосив себе королем. Акт самозваної коронації переважно лише формалізував статус кво, тому не викликав ні заперечень, ні протестів. Упродовж більших і менших воєн, які він вів раніше, Осмик владнав усі прикордонні та політичні конфлікти з сусідами — Верденом і Цидарисом. Стало відомо, де починається Керак, де він закінчується і хто в ньому володарює. А якщо володарює, то є королем — і такий титул йому належиться. Звичним порядком речей титул і влада переходять від батька до сина, тож нікого не здивувало, що після смерті Осмика на трон сів його син, Белогун. Щоправда, синів Осмик мав більше, ще як мінімум чотирьох, але всі зреклися прав на корону, один, здається, навіть добровільно. Таким чином Белогун панував у Кераку вже років двадцять з гаком, згідно з родинною традицією отримуючи прибутки з кораблебудування, мореплавства, рибальства і піратства.

Зараз же, на троні, на підвищенні, в соболиному ковпаку, зі скіпетром в руці, король Белогун давав аудієнцію. Величний, як жук-гнойовик на коров’ячій купі.

— Шановна і люба нам пані Літта Нейд, — привітав гостю король. — Наша улюблена чародійка Літта Нейд. Зробила ласку і знову відвідала Керак. І знову, мабуть, на довший час?

— Морське повітря йде мені на користь. — Корал провокаційно поклала ногу на ногу, показуючи черевичок на модній підошві з корку. — З ласкавого дозволу Вашої королівської величності.

Король повів оком на синів, що сиділи поряд. Обоє височезні як дуби, нічим не були схожі на батька — кістлявого і жилавого, але не надмірного зросту. Самі теж не здавалися братами. Страший, Еґмунд, чорний як крук, Ксандер, трохи молодший, блондин, майже альбінос. Обоє дивилися на Літту без симпатії. Було очевидно, що їх дратував привілей, силою якого чародії в присутності королів сиділи, а аудієнції їм давали на кріслах. Привілей, однак, діяв усюди і жоден з тих, хто бажав вважатися цивілізованим, не смів його зневажати. Сини Белогуна дуже хотіли такими вважатися.

Читать дальше

Конец ознакомительного отрывка

Купить книгу

— Ласкавий дозвіл, — повільно промовив Белогун, — надамо. З однією умовою.

Корал підняла руку і демонстративно розглянула нігті. Це мало сигналізувати, що умови Белогуна вона має десь.