ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Сезон гроз Анджей Сапковський Від кровопивців і від поторочів, Від інших довголапих страховидл І всього, що товчеться серед ночі, Нас, добрий Боже, вибави! Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст. Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь. І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров. Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі. А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх. Весемир з Каер Моргену Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе. Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко) Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом. Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того, аби в них заглядати. Горицвіт, «Півсторіччя поезії» Він жив лиш для того, щоби убивати. Лежав на нагрітому сонцем піску. Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений. Жив для того, щоби убивати. Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю пі

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Король сигналу не сприйняв. А якщо й сприйняв, то вміло це приховав.

— Дійшло до наших вух, — гнівно дихнув король — що бабам, які дітей мати не хочуть, шановна пані Нейд магічні конкокти

[1]

Конкокти — суміші, в даному випадку з трав і зілля.

уділяє. А тим, що вже в тяжі, плоди скидати допомагає. А ми тут, у Кераку, процедуру таку неморальною вважаємо.

— Те, на що жінка має природнє право — сухо відповіла Корал — неморальним бути не може

ipso facto

.

— Жінка, — король витягнувся на троні всією своєю худою постаттю, — має право чекати від чоловіка тільки двох подарунків: на літо тяж, а на зиму личаки з тонкого лика. Як перший, так і другий подарунок має на меті втримати жінку в домі. Бо дім є місцем для жінки відповідним, природою їй призначеним. Жінка з великим черевом і потомством, яке чіпляється за її спідницю, від дому не віддалиться і не спадуть їй на думку жодні дурні гадки, а це гарантує чоловікові душевний спокій. Спокійний духом чоловік може тяжко працювати з метою примноження багатства та добробуту свого владаря. Чоловікові, який працює в поті чола і без перепочинку, спокійному за своє подружжя, теж ніякі дурні думки не спадуть на гадку. А як жінці хтось розкаже, що їй вільно родити, коли хоче, а як не хоче, то й не мусить, а до того цей хтось ще й підповість їй спосіб і підсуне засіб, тоді, шановна, тоді громадський порядок починає хитатися.

— Так є! — докинув принц Ксандер, що вже давно вишукував нагоди втрутитися. — Власне що так!

— Жінка, неохоча до материнства, — тягнув Белогун, — жінка, яку не прив’яжуть до господи черево, колиска і дітваки, тут же піддасться хтивості, це ж річ очевидна і неминуча. Чоловік же зразу втратить внутрішній спокій і рівновагу духа, в його дотеперішній гармонії щось раптом заскрегоче і засмердить, ба навіть виявиться, що нема ніякої гармонії і ніякого ладу. Особливо того ладу, на якому ґрунтується щоденна тяжка робота. І те, що плоди цієї роботи забираю я. А від таких думок лише крок до непорядків. До заколоту, бунту, повстання. Збагнула, Нейд? Хто дає бабам засоби, що запобігають вагітності чи уможливлюють її перервання, той нищить громадський порядок, підбурює до заворушень і бунтів.

— Так є! — докинув Ксандер. — Правда!

Літта мала за ніщо демонстрації авторитету і владності Белогуна, добре знала, що, як чародійка, є недоторканною, а єдине, що король може, — це базікати. Однак утрималася від різкого повідомлення про те, що в його кородівстві скрегоче і смердить вже віддавна, що ладу в ньому як кіт наплакав, а єдиною гармонією, яку знають мешканці, є музичний інструмент, різновид акордеону. І що притягання до цьго жінок, материнства чи небажання ставати матір’ю є доказом не лише мізогінії, але й ідіотизму.