ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Адюльтер Пауло Коельйо О Маріє, зачата без гріха, молися за нас, тих, котрі звертаються до тебе. Амінь. Іди туди, де води глибші. Лука, 5:4 Щоранку, коли я розплющую очі на так званий новий день, мене опановує бажання знову заплющити їх і не підводитися з ліжка. Але підводитися треба. У мене чудовий чоловік, глибоко в мене закоханий, який володіє значним фондом капіталовкладень і щороку — навіть усупереч своєму бажанню — фігурує в списку трьохсот найбагатших людей Швейцарії, що публікується на сторінках часопису «Підсумки». Я маю двох синів, які становлять «сенс мого життя» (так кажуть мої подруги). Щоранку я повинна напоїти їх кавою й відвести до школи, — за п’ять хвилин пішої ходи від нашої домівки, — де вони навчаються за повною програмою, дозволяючи мені працювати й розпоряджатися своїм часом. Після уроків філіппінська доглядальниця опікується ними доти, доки мій чоловік і я повернемося додому. Мені подобається моя служба. Я журналістка й працюю в поважній газеті, яку можна прочитати на всіх перехрестях Женеви, де ми живемо. Раз на рік я вирушаю на вакації разом з усією родиною, переважно в райські місцевості з чудовими пляжами, в «екзотичні» міста з убогим населенням, яке спонукає нас почуватися ще багатшими, привілейованими й облагодіяними життям. Я досі не відрекомендувалася. Зроблю це з великою приємністю. Мене звати Лінда. Маю тридцять один рік віку, один метр сімдесят п’ять сантиметрів зросту, шістдесят вісім кілограмів ваги і вдягаюся в найкраще вбрання, яке можна купити за гроші (завдяки безмежній щедрості мого чоловіка). Розбуджую бажання в чоловіків і заздрість у жінок. Проте щоранку, коли розплющую очі й дивлюся на цей ідеальний світ, про який усі мріють, та мало кому вдається завоювати його, я знаю, що день буде для мене катастрофою. До початку цього ро

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Він показує, де нам летіти, щоб підійматися все вище в небо, перебуваючи у вічному польоті. Я почуваю те саме, що почувала в Ніоні, коли уявляла собі, що моє тіло ніколи не стомиться від бігу.

А провідник мені каже: «Летімо. Ви небо й земля; вітер і хмари; сніг і озера».

Мені здається, я перебуваю в лоні своєї матері, захищена й у цілковитій безпеці, уперше відчуваючи речі. Незабаром я народжуся, знову перетворюся на людське створіння, яке ходитиме двома ногами по поверхні Землі. У цю мить, проте, все, що я роблю, — це перебуваю на вітрі, не чинячи йому жодного опору, дозволяю нести себе, куди йому заманеться.

Я вільна.

Атож, я вільна. І орел має рацію, я гори й озера. Я не маю ані минулого, ані теперішнього, ані майбутнього. Я пізнаю те, що люди називають «вічністю».

Протягом якоїсь миті думаю, чи всі, хто стрибає, мають таке саме відчуття. Але яка різниця? Я не хочу думати за інших. Я пливу у вічності. Природа розмовляє зі мною так, ніби я її улюблена донька. Гора мені каже: «Ти наділена моєю силою». Озера мені кажуть: «Ти наділена нашим миром і нашим спокоєм». Сонце мені радить: «Світи, як я, дозволь собі вийти за межі себе. Слухай».

Читать дальше

Конец ознакомительного отрывка

Купить книгу

І тоді я чую голоси, які так довго були придушені в мені повторюваними думками, самотністю, нічними кошмарами, страхом змінитися й страхом, що все залишиться, як було. Чим вище ми підіймаємося, тим далі я відходжу від себе.

Я перебуваю в іншому світі, де речі досконало впорядковані. Далеко від того життя, наповненого завданнями, які треба виконати, неможливими бажаннями, стражданням і втіхою. Я не маю нічого і є всім.

Орел усе наближається до долини. Розкинувши руки, я наслідую рухи його крил. Якби хтось міг побачити мене в цю хвилину, він би не зрозумів, хто я така, бо я світло, простір і час. Я перебуваю в іншому світі.

І орел мені каже: «Це вічність».

У вічності ми не існуємо: ми лише інструмент Руки, яка створила гори, сніг, озера й сонце. Я повернулася в час і простір до тієї хвилини, коли все було створено й зірки розійшлися в різних напрямках. Я хочу служити цій Руці.

Різні думки з’являються і зникають, не змінюючи того,

що

я відчуваю. Мій розум покинув тіло й розчинився в природі. О, який жаль, що орел і я прибудемо в парк біля готелю там, унизу! Але яке значення має те, що відбудеться в майбутньому. Я перебуваю тут, у материнському лоні, зробленому з нічого й зі всього.

Моє серце заповнює кожен куточок усесвіту. Я намагаюся пояснити все це словами для себе самої, намагаюся примусити себе запам’ятати те, що почуваю тепер, але ці думки відразу зникають і порожнеча заповнює геть усе.