Він показує, де нам летіти, щоб підійматися все вище в небо, перебуваючи у вічному польоті. Я почуваю те саме, що почувала в Ніоні, коли уявляла собі, що моє тіло ніколи не стомиться від бігу.
А провідник мені каже: «Летімо. Ви небо й земля; вітер і хмари; сніг і озера».
Мені здається, я перебуваю в лоні своєї матері, захищена й у цілковитій безпеці, уперше відчуваючи речі. Незабаром я народжуся, знову перетворюся на людське створіння, яке ходитиме двома ногами по поверхні Землі. У цю мить, проте, все, що я роблю, — це перебуваю на вітрі, не чинячи йому жодного опору, дозволяю нести себе, куди йому заманеться.
Я вільна.
Атож, я вільна. І орел має рацію, я гори й озера. Я не маю ані минулого, ані теперішнього, ані майбутнього. Я пізнаю те, що люди називають «вічністю».
Протягом якоїсь миті думаю, чи всі, хто стрибає, мають таке саме відчуття. Але яка різниця? Я не хочу думати за інших. Я пливу у вічності. Природа розмовляє зі мною так, ніби я її улюблена донька. Гора мені каже: «Ти наділена моєю силою». Озера мені кажуть: «Ти наділена нашим миром і нашим спокоєм». Сонце мені радить: «Світи, як я, дозволь собі вийти за межі себе. Слухай».
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу
І тоді я чую голоси, які так довго були придушені в мені повторюваними думками, самотністю, нічними кошмарами, страхом змінитися й страхом, що все залишиться, як було. Чим вище ми підіймаємося, тим далі я відходжу від себе.
Я перебуваю в іншому світі, де речі досконало впорядковані. Далеко від того життя, наповненого завданнями, які треба виконати, неможливими бажаннями, стражданням і втіхою. Я не маю нічого і є всім.
Орел усе наближається до долини. Розкинувши руки, я наслідую рухи його крил. Якби хтось міг побачити мене в цю хвилину, він би не зрозумів, хто я така, бо я світло, простір і час. Я перебуваю в іншому світі.
І орел мені каже: «Це вічність».
У вічності ми не існуємо: ми лише інструмент Руки, яка створила гори, сніг, озера й сонце. Я повернулася в час і простір до тієї хвилини, коли все було створено й зірки розійшлися в різних напрямках. Я хочу служити цій Руці.
Різні думки з’являються і зникають, не змінюючи того,
що
я відчуваю. Мій розум покинув тіло й розчинився в природі. О, який жаль, що орел і я прибудемо в парк біля готелю там, унизу! Але яке значення має те, що відбудеться в майбутньому. Я перебуваю тут, у материнському лоні, зробленому з нічого й зі всього.
Моє серце заповнює кожен куточок усесвіту. Я намагаюся пояснити все це словами для себе самої, намагаюся примусити себе запам’ятати те, що почуваю тепер, але ці думки відразу зникають і порожнеча заповнює геть усе.






