Каже, що бодай раз на рік він супроводжує в польоті особу, що реагує так, як і я.
— Коли я запитую, що з ними, вони не можуть пояснити. З моїми друзями відбувається щось подібне: деякі люди, схоже, переживають стан шоку, з якого виходять лише тоді, коли доторкаються ногами до землі.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу
Зі мною відбулося щось протилежне. Але я не маю бажання пояснювати нічого.
Я дякую за його «втішальні» слова. Хотіла сказати, що мені не хочеться, аби стан, пережитий там, закінчився. Але я зрозуміла, що він таки закінчився, і я не зобов’язана давати комусь свої пояснення. Я відійшла від нього й сіла на паркову лавку, чекаючи на чоловіка.
Я не могла стримати сліз. Він приземлився, підійшов до мене з широкою усмішкою, сказав, що пригода була фантастичною. А я все плакала. Він обійняв мене, сказав, що все минуло, що йому не слід було примушувати мене робити те, чого мені не хотілося.
— Річ не в тому, — відповіла я. — Дай мені спокій, будь ласка. Незабаром зі мною все буде гаразд.
Хтось із команди підтримки прийшов забрати термічний одяг та спеціальні черевики й приніс нам наші куртки. Я робила все автоматично, але кожен рух повертав мене в інший світ, у той, який ми називаємо «реальним» і де мені ніяк не хотілося залишатися.
А проте вибору я не мала. Єдине, що я могла зробити, — це попросити чоловіка, щоб він залишив на короткий час мене саму-одну. Він запитав, чи не хочу я повернутися в готель, бо стало холодно.
— Ні, мені добре й тут.
Я залишалася там півгодини, плачучи. То були сльози благословення, що омивали мою душу. Нарешті до мене дійшло, що настав час повернутися у світ.
Я підвелася, пішла до готелю, ми винайняли автомобіль, і чоловік повів його назад, до Женеви. Радіо було увімкнене, тож ніхто не мав бажання розмовляти. Незабаром я відчула нестерпний головний біль, але знала причину: кров поверталася в частини тіла, які були блоковані подіями, що тепер у ній розчинялися. Мить визволення супроводжується болем — так було завжди.
Йому не треба пояснювати,
що
він казав учора. Мені не треба пояснювати,
що
я відчувала сьогодні.
Світ досконалий.
Залишається година до кінця року. Префектура вирішила значно скоротити витрати на традиційний вечір перед Новим роком у Женеві, тож ми матимемо менше феєрверків, ніж зазвичай. Воно й краще: я милувалася феєрверками протягом усього свого життя, і вони вже не розбуджують у мені емоцій, як у дитинстві.
Я не можу стверджувати, що сумувала протягом усіх трьохсот шістдесяти п’яти днів. Моя подорож була важкою, сонце обпікало мене своїм промінням, море майже перекинуло мого човна, але зрештою я спромоглася перетнути океан і добулася до суходолу.






