ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Адюльтер Пауло Коельйо О Маріє, зачата без гріха, молися за нас, тих, котрі звертаються до тебе. Амінь. Іди туди, де води глибші. Лука, 5:4 Щоранку, коли я розплющую очі на так званий новий день, мене опановує бажання знову заплющити їх і не підводитися з ліжка. Але підводитися треба. У мене чудовий чоловік, глибоко в мене закоханий, який володіє значним фондом капіталовкладень і щороку — навіть усупереч своєму бажанню — фігурує в списку трьохсот найбагатших людей Швейцарії, що публікується на сторінках часопису «Підсумки». Я маю двох синів, які становлять «сенс мого життя» (так кажуть мої подруги). Щоранку я повинна напоїти їх кавою й відвести до школи, — за п’ять хвилин пішої ходи від нашої домівки, — де вони навчаються за повною програмою, дозволяючи мені працювати й розпоряджатися своїм часом. Після уроків філіппінська доглядальниця опікується ними доти, доки мій чоловік і я повернемося додому. Мені подобається моя служба. Я журналістка й працюю в поважній газеті, яку можна прочитати на всіх перехрестях Женеви, де ми живемо. Раз на рік я вирушаю на вакації разом з усією родиною, переважно в райські місцевості з чудовими пляжами, в «екзотичні» міста з убогим населенням, яке спонукає нас почуватися ще багатшими, привілейованими й облагодіяними життям. Я досі не відрекомендувалася. Зроблю це з великою приємністю. Мене звати Лінда. Маю тридцять один рік віку, один метр сімдесят п’ять сантиметрів зросту, шістдесят вісім кілограмів ваги і вдягаюся в найкраще вбрання, яке можна купити за гроші (завдяки безмежній щедрості мого чоловіка). Розбуджую бажання в чоловіків і заздрість у жінок. Проте щоранку, коли розплющую очі й дивлюся на цей ідеальний світ, про який усі мріють, та мало кому вдається завоювати його, я знаю, що день буде для мене катастрофою. До початку цього ро

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Каже, що бодай раз на рік він супроводжує в польоті особу, що реагує так, як і я.

— Коли я запитую, що з ними, вони не можуть пояснити. З моїми друзями відбувається щось подібне: деякі люди, схоже, переживають стан шоку, з якого виходять лише тоді, коли доторкаються ногами до землі.

Читать дальше

Конец ознакомительного отрывка

Купить книгу

Зі мною відбулося щось протилежне. Але я не маю бажання пояснювати нічого.

Я дякую за його «втішальні» слова. Хотіла сказати, що мені не хочеться, аби стан, пережитий там, закінчився. Але я зрозуміла, що він таки закінчився, і я не зобов’язана давати комусь свої пояснення. Я відійшла від нього й сіла на паркову лавку, чекаючи на чоловіка.

Я не могла стримати сліз. Він приземлився, підійшов до мене з широкою усмішкою, сказав, що пригода була фантастичною. А я все плакала. Він обійняв мене, сказав, що все минуло, що йому не слід було примушувати мене робити те, чого мені не хотілося.

— Річ не в тому, — відповіла я. — Дай мені спокій, будь ласка. Незабаром зі мною все буде гаразд.

Хтось із команди підтримки прийшов забрати термічний одяг та спеціальні черевики й приніс нам наші куртки. Я робила все автоматично, але кожен рух повертав мене в інший світ, у той, який ми називаємо «реальним» і де мені ніяк не хотілося залишатися.

А проте вибору я не мала. Єдине, що я могла зробити, — це попросити чоловіка, щоб він залишив на короткий час мене саму-одну. Він запитав, чи не хочу я повернутися в готель, бо стало холодно.

— Ні, мені добре й тут.

Я залишалася там півгодини, плачучи. То були сльози благословення, що омивали мою душу. Нарешті до мене дійшло, що настав час повернутися у світ.

Я підвелася, пішла до готелю, ми винайняли автомобіль, і чоловік повів його назад, до Женеви. Радіо було увімкнене, тож ніхто не мав бажання розмовляти. Незабаром я відчула нестерпний головний біль, але знала причину: кров поверталася в частини тіла, які були блоковані подіями, що тепер у ній розчинялися. Мить визволення супроводжується болем — так було завжди.

Йому не треба пояснювати,

що

він казав учора. Мені не треба пояснювати,

що

я відчувала сьогодні.

Світ досконалий.

Залишається година до кінця року. Префектура вирішила значно скоротити витрати на традиційний вечір перед Новим роком у Женеві, тож ми матимемо менше феєрверків, ніж зазвичай. Воно й краще: я милувалася феєрверками протягом усього свого життя, і вони вже не розбуджують у мені емоцій, як у дитинстві.

Я не можу стверджувати, що сумувала протягом усіх трьохсот шістдесяти п’яти днів. Моя подорож була важкою, сонце обпікало мене своїм промінням, море майже перекинуло мого човна, але зрештою я спромоглася перетнути океан і добулася до суходолу.