Життя — не тривалі вакації, а постійна наука.
І найважливіша наука — навчитися любити.
Любити дедалі глибше. Бо зникнуть мови, професії, країни, міцна Конфедерація гельветів, Женева й вулиця, де я живу, стовпи з ліхтарями, дім, у якому я тепер є, меблі у вітальні… і також моє тіло зникне.
Але одна річ завжди залишиться позначена на душі всесвіту — моя любов. Попри помилки, рішення, які примушували інших страждати, ті хвилини, коли я думала, що Любові не існує.
Я підійшла до вікна, покликала дітей і чоловіка. Я сказала їм, що — як велить традиція — ми повинні піднятися на канапу перед розпаленим каміном й опівночі ступити на підлогу, не згинаючи ніг.
— Любове моя, падає сніг!
Я підбігла до вікна вдруге й подивилася на ліхтарі на двох вуличних стовпах. Справді падав сніг! Як я раніше цього не помітила?
— То вийдімо на вулицю? — запропонував один із хлопчиків.
Поки що ні. Спершу ми виберемося на канапу, з’їмо по дванадцять виноградин і збережемо кісточки, щоб нам щастило в наступному році й ми мали успіх у всьому, чого навчилися від предків.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу
Потім ми вийдемо, щоб відсвяткувати життя. Я переконана, що новий рік буде чудовим.
Женева, 30 листопада 2013 року
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу






