ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Адюльтер Пауло Коельйо О Маріє, зачата без гріха, молися за нас, тих, котрі звертаються до тебе. Амінь. Іди туди, де води глибші. Лука, 5:4 Щоранку, коли я розплющую очі на так званий новий день, мене опановує бажання знову заплющити їх і не підводитися з ліжка. Але підводитися треба. У мене чудовий чоловік, глибоко в мене закоханий, який володіє значним фондом капіталовкладень і щороку — навіть усупереч своєму бажанню — фігурує в списку трьохсот найбагатших людей Швейцарії, що публікується на сторінках часопису «Підсумки». Я маю двох синів, які становлять «сенс мого життя» (так кажуть мої подруги). Щоранку я повинна напоїти їх кавою й відвести до школи, — за п’ять хвилин пішої ходи від нашої домівки, — де вони навчаються за повною програмою, дозволяючи мені працювати й розпоряджатися своїм часом. Після уроків філіппінська доглядальниця опікується ними доти, доки мій чоловік і я повернемося додому. Мені подобається моя служба. Я журналістка й працюю в поважній газеті, яку можна прочитати на всіх перехрестях Женеви, де ми живемо. Раз на рік я вирушаю на вакації разом з усією родиною, переважно в райські місцевості з чудовими пляжами, в «екзотичні» міста з убогим населенням, яке спонукає нас почуватися ще багатшими, привілейованими й облагодіяними життям. Я досі не відрекомендувалася. Зроблю це з великою приємністю. Мене звати Лінда. Маю тридцять один рік віку, один метр сімдесят п’ять сантиметрів зросту, шістдесят вісім кілограмів ваги і вдягаюся в найкраще вбрання, яке можна купити за гроші (завдяки безмежній щедрості мого чоловіка). Розбуджую бажання в чоловіків і заздрість у жінок. Проте щоранку, коли розплющую очі й дивлюся на цей ідеальний світ, про який усі мріють, та мало кому вдається завоювати його, я знаю, що день буде для мене катастрофою. До початку цього ро

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Життя — не тривалі вакації, а постійна наука.

І найважливіша наука — навчитися любити.

Любити дедалі глибше. Бо зникнуть мови, професії, країни, міцна Конфедерація гельветів, Женева й вулиця, де я живу, стовпи з ліхтарями, дім, у якому я тепер є, меблі у вітальні… і також моє тіло зникне.

Але одна річ завжди залишиться позначена на душі всесвіту — моя любов. Попри помилки, рішення, які примушували інших страждати, ті хвилини, коли я думала, що Любові не існує.

Я підійшла до вікна, покликала дітей і чоловіка. Я сказала їм, що — як велить традиція — ми повинні піднятися на канапу перед розпаленим каміном й опівночі ступити на підлогу, не згинаючи ніг.

— Любове моя, падає сніг!

Я підбігла до вікна вдруге й подивилася на ліхтарі на двох вуличних стовпах. Справді падав сніг! Як я раніше цього не помітила?

— То вийдімо на вулицю? — запропонував один із хлопчиків.

Поки що ні. Спершу ми виберемося на канапу, з’їмо по дванадцять виноградин і збережемо кісточки, щоб нам щастило в наступному році й ми мали успіх у всьому, чого навчилися від предків.

Читать дальше

Конец ознакомительного отрывка

Купить книгу

Потім ми вийдемо, щоб відсвяткувати життя. Я переконана, що новий рік буде чудовим.

Женева, 30 листопада 2013 року

Конец ознакомительного отрывка

Купить книгу