Здивований, він обернувся й, блиснувши своїми звіриними очима, взявся розглядати ту, котра доторкнулася до нього.
— Не гнівайся, диктаторе! Я висмикнула цю нитку, щоб мати частку твого щастя, — вимовила Валерія із чарівною усмішкою.
Шанобливо вітаючи його, вона піднесла руку до губ і повернулася на своє місце. Сулла, улещений її люб'язними словами, поштиво вклонився й, повернувши голову, провів красуню довгим поглядом, якому намагався додати лагідності.
— Хто це? — запитав Сулла, знову повернувшись убік арени.
— Це Валерія, — відповів Гней Корнелій Долабелла, — донька Мессали.
Читать дальше
— А-а!.. — згадав Сулла. — Сестра Квінта Гортензія?
— Саме так.
І Сулла знову повернувся до Валерії, що дивилася на нього закоханими очима. Гортензій устав зі свого місця й пересів ближче до Марка Красса, дуже заможного патриція, відомого своєю скнарістю й честолюбством — двома суперечливими пристрастями, що прекрасно поєднувалися у цій самобутній натурі.
Марк Красс сидів неподалік грекині незвичайної краси. Затримаємось на мить, адже згодом вона відіграє велику роль у нашому оповіданні, тож подивімося на неї.
Звали цю дівчину Евтибідою. За кроєм одягу в ній можна було вгадати грекиню. Одразу впадала в очі краса її високої, стрункої фігури. Талія була такою тонкою, що, здавалося, її можна було охопити двома долонями. Чарівне обличчя вражало алебастровою білизною, відтіненою ніжним рум'янцем. Витончене чоло обрамляли руді пишні кучері.
Великі мигдалеподібні очі кольору морської хвилі горіли хтивим вогнем і непоборно вабили до себе. Ледь задертий, гарно окреслений носик ніби додавав зухвалої сміливості рисам її обличчя. Поміж трохи відкритих, чуттєвих і зволожених червоних губ виблискували білосніжні зуби — справжні перлини, що змагалися у принадності з чарівною ямочкою на маленькому округлому підборідді. Біла шия, здавалося, була виліплена з мармуру, плечі були гідні Юнони, груди пружні й високі, і їхня пишність контрастувала з тонкою талією, що надавало грекині ще більшої привабливості. Кисті оголених витончених рук і ступні ніг були малесенькі, як у дитини.
Під короткою тунікою з найтоншої білої тканини, густо затканої срібними зірочками й викладеної витонченими складками, вгадувалися, а іноді просвічувалися скульптурні форми дівчини. Зверху на туніку був накинутий палій з блакитної вовни, теж весь у зірочках. Над чолом волосся скріплювала невеличка діадема. У маленькі вуха були просунуті дві великі перлини з блискучими підвісками із сапфірів у формі зірочок. Шию обвивало намисто з перлин, з якого на напівголі груди спускалася велика сапфірова зірка. Руки прикрашали чотири срібних браслети з вигравіруваними на них квітами й листям. Талію охоплював обруч теж із коштовного металу.






