ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Капрера, 26 червня 1870 р. Любий мій Джованьйолі! Я прочитав цей твір на одному диханні, попри те, що в мене часу на читання майже немає. Я у захваті від твору і від Вас! Сподіваюся, що наші співвітчизники високо оцінять цей твір і, читаючи його, переконаються у необхідності зберігати непохитну стійкість, коли мова йде про боротьбу за святу справу — за честь і за волю. Ви, римлянин, описали не найкращий, проте найяскравіший період історії найбільшої республіки — період, коли гордовиті володарі світу погрузли в розпусті та у власних гріхах. І все ж геть зіпсуте покоління породило велетів, гідних подиву і захоплення, — жодному з попередніх поколінь годі до них рівнятися. «Серед усіх видатних людей найвизначнішим був Цезар», — сказав відомий філософ. Дійсно, справи Цезаря возвеличили описану вами епоху. Ви виліпили Спартака, цей неперевершений зразок стійкості, різцем Мікеланджело. Я, мов раб, що отримав волю, дякую Вам за це, а також за глибоке хвилювання, котре я відчував, читаючи Ваш твір. Не раз сльози котилися з очей моїх, не раз хвилювали подвиги поборника волі, і я був дуже засмучений тим, що Ваша повість виявилася закороткою. Тож нехай відродиться дух наших співгромадян, коли згадуватимуть великих героїв, що спочили у нашій рідній землі. Землі, де більше не буде ані гладіаторів, ані царів. Ваш Джузеппе Гарібальді За чотири дні до листопадових ід (10 листопада) 675 року римської ери, у часи консульства Публія Сервілія Ватія Ісаврійського і Апія Клавдія Пульхра, щойно зайнялось на світ, на вулицях Рима почав збиратися люд, що прибував з усіх куточків міста. Народ прямував до Великого цирку. З вузьких густонаселених провулків Есквіліна й Субури, де мешкав переважно простий люд, хлинула строката юрба. Люди різного віку й статків заполонили головні вулиці міста: Таберно

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Це був сигнал до початку бою між тридцятьма фракійцями й тридцятьма самнітами, які вже вишикувалися в ряди один навпроти одного.

Розмови, шум, сміх урвалися; всі погляди були спрямовані на борців. Перше зіткнення було жахливим: серед глибокої тиші, що панувала у цирку, різко пролунали удари мечів по щитах, ареною полетіло пір'я, уламки шоломів, шматки розбитих щитів, а збуджені гладіатори наносили один одному удар за ударом. Не минуло й п'яти хвилин після початку бою, а на арені вже лилася кров: троє гладіаторів корчилися на землі в агонії, а переможці топтали їх ногами.

Годі навіть уявити собі напругу, з якою глядачі стежили за кривавими перипетіями цього бою. Вісімдесят тисяч глядачів у цирку заставлялися на суму від десяти до двадцяти сестерціїв і навіть до п'ятдесяти талантів — одні закладалися за пурпурово-червоних фракійців, інші — за блакитних самнітів.

Ряди гладіаторів дедалі рідшали, а заохочувальні вигуки й оплески глядачів лунали чимраз частіше.

По закінченні однієї години бій добігав кінця. По всій арені то тут, то там лежали п'ятдесят гладіаторів, убиті або смертельно поранені. Глядачі, що закладались за самнітів, здавалося, могли бути цілком упевнені у їхній перемозі. Семеро самнітів оточили трьох фракійців, останні ж, щільно ставши спиною один до одного, утворили трикутник і чинили лютий опір самнітам.

Серед трьох ще живих фракійців був Спартак. Його атлетична фігура, вражаюча сила міцних м'язів, гармонія всіх ліній тіла, незламна, непереборна хоробрість, безсумнівно, вирізняли його серед інших, особливо у ту епоху, коли фізична сила й твердість характеру були головною умовою успіху в житті.

Спартаку виповнилося тридцять років, і всі ті видатні якості, про які ми говорили, поєднувалися в ньому з освіченістю, рідкісною для його суспільного стану, з піднесеними думками, шляхетністю й величчю душі.

Довге біляве волосся й густа борода обрамляли його гарне мужнє обличчя з правильними рисами, осяяне світлом блакитних очей, сповнених життя, почуття, вогню. В бою Спартак був геть іншим: на арені цирку боровся гладіатор з перекошеним од гніву обличчям, очі його вергали блискавки, вигляд його був жахливий.

Спартак народився у Фракії, в Родопських горах. Він боровся проти римлян, які зазіхали на його країну, потрапив у полон і за свою силу й хоробрість був зарахований до легіону, де виявив надзвичайну звитягу. Потім він так відзначився у війні проти Мітрідата і його союзників, що був призначений деканом — начальником загону з десяти солдат, і заслужив почесну нагороду — цивільний вінок. Але коли римляни знову розпочали війну проти фракійців, Спартак утік, аби боротися в лавах співвітчизників проти римлян. Поранений, він знову потрапив у полон до своїх ворогів.