ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Капрера, 26 червня 1870 р. Любий мій Джованьйолі! Я прочитав цей твір на одному диханні, попри те, що в мене часу на читання майже немає. Я у захваті від твору і від Вас! Сподіваюся, що наші співвітчизники високо оцінять цей твір і, читаючи його, переконаються у необхідності зберігати непохитну стійкість, коли мова йде про боротьбу за святу справу — за честь і за волю. Ви, римлянин, описали не найкращий, проте найяскравіший період історії найбільшої республіки — період, коли гордовиті володарі світу погрузли в розпусті та у власних гріхах. І все ж геть зіпсуте покоління породило велетів, гідних подиву і захоплення, — жодному з попередніх поколінь годі до них рівнятися. «Серед усіх видатних людей найвизначнішим був Цезар», — сказав відомий філософ. Дійсно, справи Цезаря возвеличили описану вами епоху. Ви виліпили Спартака, цей неперевершений зразок стійкості, різцем Мікеланджело. Я, мов раб, що отримав волю, дякую Вам за це, а також за глибоке хвилювання, котре я відчував, читаючи Ваш твір. Не раз сльози котилися з очей моїх, не раз хвилювали подвиги поборника волі, і я був дуже засмучений тим, що Ваша повість виявилася закороткою. Тож нехай відродиться дух наших співгромадян, коли згадуватимуть великих героїв, що спочили у нашій рідній землі. Землі, де більше не буде ані гладіаторів, ані царів. Ваш Джузеппе Гарібальді За чотири дні до листопадових ід (10 листопада) 675 року римської ери, у часи консульства Публія Сервілія Ватія Ісаврійського і Апія Клавдія Пульхра, щойно зайнялось на світ, на вулицях Рима почав збиратися люд, що прибував з усіх куточків міста. Народ прямував до Великого цирку. З вузьких густонаселених провулків Есквіліна й Субури, де мешкав переважно простий люд, хлинула строката юрба. Люди різного віку й статків заполонили головні вулиці міста: Таберно

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

На маленьких рожевих ніжках були короткі котурни, що складалися з підошви й двох смужок блакитної шкіри, перехрещені на кісточках. Вище кісточок ноги були схоплені двома срібними браслетами майстерного карбування.

Дівчині цій було не більше двадцяти чотирьох років. Вона була гарна й вишукано вбрана. Усе в ній приваблювало й вабило. Здавалося, Венера Пафоська зійшла з Олімпу. Такою була юна Евтибіда, неподалік якої сів Марк Красс і захоплено милувався нею.

Коли до нього підійшов Гортензій, Красс не міг відірвати погляду від чарівної дівчини.

Крассу виповнилося тридцять два роки. Він був вище середнього зросту й міцної статури, але схильний до повноти. На могутній шиї сиділа досить велика голова, що гармоніювала з велетенським тілом, але обличчя, бронзово-золотавого відтінку, було худорлявим. Риси обличчя мужні, римські: орлиний ніс, різко окреслене підборіддя, очі сірі з жовтизною. Родовитістю, надзвичайним красномовством, величезним багатством, привітністю і чемністю він зажив не тільки популярності, а й слави та впливовості. На той час, з якого починається наша оповідь, він неодноразово боровся у громадянській війні на боці Сулли й обіймав різні адміністративні посади.

— Здрастуй, Марку Крассе, — привітався Гортензій, виводячи його зі стану заціпеніння. — Ти, певно, занурений у споглядання зірок?

— Ти вгадав, присягаюсь Геркулесом! — відповів Красс. — Ця…

— Ця? Котра?

— Он та красуня грекиня, що сидить за два ряди вище від нас…

— А! Я теж помітив її… Це Евтибіда.

— Евтибіда? Що ти хочеш цим сказати?

— Нічого. Я назвав тобі її ім'я… Вона справді грекиня… куртизанка… — сказав Гортензій, вмощуючись поруч із Крассом.

— Куртизанка? А на вигляд справжня богиня. Венера!.. Присягаюсь Геркулесом, годі уявити ліпшого втілення краси славетної доньки Юпітера.

— Ти правий, — усміхаючись, мовив Гортензій. — Але хіба дружина Вулкана така вже й недоступна? Хіба не дарує вона щедро свої милості й скарби своєї краси богам, напівбогам, а часом навіть і простим смертним, якщо комусь випало щастя сподобатися їй?

— А де вона живе?

— На Священній вулиці… біля храму Верхнього Януса. Побачивши, що Красс не слухає його й, поринувши у свої думки, все дивиться, мов зачарований, на прекрасну Евтибіду, він додав:

Читать дальше

— Чи варто тобі божеволіти від цієї жінки, коли ти можеш витратити лише тисячну частинку своїх багатств, аби подарувати їй у власність будинок, в якому вона мешкає!

Очі Красса спалахнули вогнем, але вогонь одразу згас, і, обернувшись до Гортензія, Красс запитав:

— Маєш до мене розмову?

— Так, про позов з банкіром Трабулоном.

— Я слухаю тебе.

Поки вони розмовляли про згаданий Гортензієм позов і поки Сулла на п'ятдесят дев'ятому році життя загравав із прекрасною Валерією, почувся звук труби.