На маленьких рожевих ніжках були короткі котурни, що складалися з підошви й двох смужок блакитної шкіри, перехрещені на кісточках. Вище кісточок ноги були схоплені двома срібними браслетами майстерного карбування.
Дівчині цій було не більше двадцяти чотирьох років. Вона була гарна й вишукано вбрана. Усе в ній приваблювало й вабило. Здавалося, Венера Пафоська зійшла з Олімпу. Такою була юна Евтибіда, неподалік якої сів Марк Красс і захоплено милувався нею.
Коли до нього підійшов Гортензій, Красс не міг відірвати погляду від чарівної дівчини.
Крассу виповнилося тридцять два роки. Він був вище середнього зросту й міцної статури, але схильний до повноти. На могутній шиї сиділа досить велика голова, що гармоніювала з велетенським тілом, але обличчя, бронзово-золотавого відтінку, було худорлявим. Риси обличчя мужні, римські: орлиний ніс, різко окреслене підборіддя, очі сірі з жовтизною. Родовитістю, надзвичайним красномовством, величезним багатством, привітністю і чемністю він зажив не тільки популярності, а й слави та впливовості. На той час, з якого починається наша оповідь, він неодноразово боровся у громадянській війні на боці Сулли й обіймав різні адміністративні посади.
— Здрастуй, Марку Крассе, — привітався Гортензій, виводячи його зі стану заціпеніння. — Ти, певно, занурений у споглядання зірок?
— Ти вгадав, присягаюсь Геркулесом! — відповів Красс. — Ця…
— Ця? Котра?
— Он та красуня грекиня, що сидить за два ряди вище від нас…
— А! Я теж помітив її… Це Евтибіда.
— Евтибіда? Що ти хочеш цим сказати?
— Нічого. Я назвав тобі її ім'я… Вона справді грекиня… куртизанка… — сказав Гортензій, вмощуючись поруч із Крассом.
— Куртизанка? А на вигляд справжня богиня. Венера!.. Присягаюсь Геркулесом, годі уявити ліпшого втілення краси славетної доньки Юпітера.
— Ти правий, — усміхаючись, мовив Гортензій. — Але хіба дружина Вулкана така вже й недоступна? Хіба не дарує вона щедро свої милості й скарби своєї краси богам, напівбогам, а часом навіть і простим смертним, якщо комусь випало щастя сподобатися їй?
— А де вона живе?
— На Священній вулиці… біля храму Верхнього Януса. Побачивши, що Красс не слухає його й, поринувши у свої думки, все дивиться, мов зачарований, на прекрасну Евтибіду, він додав:
Читать дальше
— Чи варто тобі божеволіти від цієї жінки, коли ти можеш витратити лише тисячну частинку своїх багатств, аби подарувати їй у власність будинок, в якому вона мешкає!
Очі Красса спалахнули вогнем, але вогонь одразу згас, і, обернувшись до Гортензія, Красс запитав:
— Маєш до мене розмову?
— Так, про позов з банкіром Трабулоном.
— Я слухаю тебе.
Поки вони розмовляли про згаданий Гортензієм позов і поки Сулла на п'ятдесят дев'ятому році життя загравав із прекрасною Валерією, почувся звук труби.






