ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Капрера, 26 червня 1870 р. Любий мій Джованьйолі! Я прочитав цей твір на одному диханні, попри те, що в мене часу на читання майже немає. Я у захваті від твору і від Вас! Сподіваюся, що наші співвітчизники високо оцінять цей твір і, читаючи його, переконаються у необхідності зберігати непохитну стійкість, коли мова йде про боротьбу за святу справу — за честь і за волю. Ви, римлянин, описали не найкращий, проте найяскравіший період історії найбільшої республіки — період, коли гордовиті володарі світу погрузли в розпусті та у власних гріхах. І все ж геть зіпсуте покоління породило велетів, гідних подиву і захоплення, — жодному з попередніх поколінь годі до них рівнятися. «Серед усіх видатних людей найвизначнішим був Цезар», — сказав відомий філософ. Дійсно, справи Цезаря возвеличили описану вами епоху. Ви виліпили Спартака, цей неперевершений зразок стійкості, різцем Мікеланджело. Я, мов раб, що отримав волю, дякую Вам за це, а також за глибоке хвилювання, котре я відчував, читаючи Ваш твір. Не раз сльози котилися з очей моїх, не раз хвилювали подвиги поборника волі, і я був дуже засмучений тим, що Ваша повість виявилася закороткою. Тож нехай відродиться дух наших співгромадян, коли згадуватимуть великих героїв, що спочили у нашій рідній землі. Землі, де більше не буде ані гладіаторів, ані царів. Ваш Джузеппе Гарібальді За чотири дні до листопадових ід (10 листопада) 675 року римської ери, у часи консульства Публія Сервілія Ватія Ісаврійського і Апія Клавдія Пульхра, щойно зайнялось на світ, на вулицях Рима почав збиратися люд, що прибував з усіх куточків міста. Народ прямував до Великого цирку. З вузьких густонаселених провулків Есквіліна й Субури, де мешкав переважно простий люд, хлинула строката юрба. Люди різного віку й статків заполонили головні вулиці міста: Таберно

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Страту йому замінили службою гладіатором. Його продали одному ланісті, що згодом перепродав його Акціану.

Минуло не більше двох років відтоді, як Спартак потрапив до гладіаторів. Зі своїм першим ланістою він об'їздив майже всі міста Італії, брав участь у понад ста боях і жодного разу не був серйозно поранений. Інші гладіатори теж були мужні й сильні, але Спартак настільки перевершував їх, що постійно виходив переможцем і зажив великої слави у всіх амфітеатрах і цирках Італії.

Акціан купив його за дуже великі гроші — дванадцять тисяч сестерціїв. Спартак належав йому вже шість місяців, але Акціан жодного разу не випускав його у римських амфітеатрах — можливо, тому, що високо цінував як викладача фехтування, боротьби й гімнастики у своїй школі гладіаторів, а, можливо, тому, що гладіатор занадто дорого йому обійшовся, аби ризикувати його життям. Адже у випадку смерті Спартака плата за нього не відшкодувала би збитків.

Тепер Акціан уперше випустив Спартака на арену цирку бо Сулла заплатив за сто гладіаторів, відібраних для бою у цей день, суму аж двісті двадцять тисяч сестерціїв, і така щедра платня перекривала збиток ланісти у випадку смерті Спартака. І все ж, незважаючи на те, що гладіатори, які залишилися живими після змагань, ставали власністю ланісти (окрім тих, кому народ дарував волю) Акціан, схвильований і блідий, спершись на двері однієї з камер, стежив за останніми моментами боротьби. Той, хто спостерігав би за ним, звичайно, не міг би не помітити його занепокоєння за Спартака. Він напружено стежив за кожним рухом, за кожним ударом, нанесеним або відбитим фракійцем.

Читать дальше

— Сміливіше, сміливіше, самніти! — кричали тисячі глядачів, котрі заклались на них.

— Бийте їх! Рубайте цих трьох варварів!

— Ушквар, Небуліане! Прикінчи їх, Кріксе! Підминай, підминай, Порфирію! — кричали глядачі, у руках яких були таблички з іменами гладіаторів.

У відповідь на ці вигуки гримів не менш потужний хор прихильників фракійців. Щоправда, шансів було мало, але вони хоробро трималися за єдину соломинку — надію. Спартак, ще не поранений, з неушкодженим щитом і шоломом, саме у цей момент простромив мечем одного з самнітів. Після змаху меча пролунав грім оплесків і вигуки тисяч глядачів:

— Сміливіше, Спартаку! Слава Спартаку! Хай живе Спартак!

Двоє інших фракійців, які пліч-о-пліч боролися із колишнім римським солдатом, були важко поранені. Вони мляво билися, спроквола відбивали удари — щохвилини їхні сили згасали.

— Захищайте мені спину! — крикнув Спартак. Розмахуючи зі швидкістю блискавки своїм коротким мечем, він змушений був одночасно відбивати удари мечів всіх самнітів, що дружно нападали на нього. — Захищайте мені спину!..