ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Якби ми зібралися сюди для того, щоб виправляти людські хиби або хоча б картати їх, я чимало міг би ще додати до того, що вона сказала, але у нас із вами інша мета, і я надумав розповісти вам довгеньку, може, але цікаву історію про один великодушний учинок Саладіна; хто її уважно вислухає, той, хоч і не знайде, може, через свої вади щирого собі друга, то принаймні буде радий услужити комусь у надії дістати за те колись винагороду.

Так от, за цісарювання Фрідеріка Першого,

[411]

Фрідерік І — Фрідерік Барбаросса.

повідають люди, спорядили християни загальний похід хрестовий, щоб Святу землю од невірних визволити. Прочувши про те заздалегідь, Саладін, славутній володар і султан під той час вавилонський, задумав подивитись на власні очі, як потентати

[412]

Потентат — можновладець, монарх.

християнські до того походу риштуються, щоб і собі добре до війни підготуватись. От дав він лад у себе в Єгипті і, зібравшись нібито на прощу, рушив у дорогу в купецькому перевдязі, з собою взявши тільки двох своїх визначніших і мудріших двораків та троє слуг. Уже проїхав він чимало земель християнських і мандрував по Ломбардії, щоб через гори далі побратися, коли се надвечір між Міланом і Павією здибались вони з одним шляхтичем із Павії, на ймення мессер Торелло д'Істрія, котрий їхав саме з своєю челяддю, хортами та соколами до прегарного свого маєтку, що лежав над річкою Течіне. Як загледів їх мессер Торелло, зразу зрозумів, що се люди неабиякого роду і чужоземці, та й вирішив пришанувати їх у себе. Коли Саладін спитався в одного челядника, чи далеко до Павії і чи поспіють вони туди завидна, Торелло одказав замість свого слуги сам:

— Панове, сьогодні ви вже не поспієте до Павії.

— Тоді, коли ласка ваша, — каже Саладін, — скажіть нам, де ми можемо на нічліг стати, бо ми люди чужосторонні.

— З дорогою душею, — одказав йому мессер Торелло. — Я хотів оце саме послати свого чоловіка в одне місце за орудкою, от він і запровадить вас туди, де ви зможете догідно переночувати.

Тоді приступив до свого слуги, котрий був самий тямущий, розпорядився, що і як, і послав його з ними, а сам попрямував швидше до свого маєтку і велів зготувати розкішну вечерю, яку тільки зміг, і накрити столи у себе в саду. Коли все те налаштували, він вийшов за ворота виглядати гостей.

Слуга, розмовляючи з подорожніми про те, про се, провів їх манівцями до пайового маєтку, так, що вони того й не постерегли. Скоро мессер Торелло їх забачив, вийшов їм назустріч і сказав сміючись:

— Вітаю вас, мої панове!

Саладін, чоловік дуже догадливий, зміркував, що шляхтич не був певен, чи вони приймуть його запросини отак на дорозі, і привів їх до своєї господи хитрощами, щоб їм уже ніяк було відмовитись від вечері.