ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Коли настав день і гості повставали, мессер Торелло сів разом із ними на коня, велів принести своїх мисливських соколів і, повівши гостей до поблизького броду, показав їм, як вони в нього літають. Коли Саладін спитав, хто б міг провести їх до Павії, до найкращого заїзду, мессер Торелло сказав:

— Я проведу вас сам, бо й мені якраз треба туди з'їздити. Вони повірили йому і радо рушили разом із ним у дорогу.

По дев'ятій годині доїхали вже й до міста; гадаючи, що їдуть до найліпшої гостиниці, вони прибули разом із Кессером Тореллом до його дому, де їх привітало щонайменше п'ять десятків найвизначніших городян, які миттю схопились за поводи й стремена. Побачивши сеє, Саладін і його супровідники зразу зрозуміли, в чім річ, і сказали:

— Мессере Торелло, не сього ми в вас просили: ви й так уже зробили занадто багато для нас минулої ночі, більше, ніж ми того хотіли. З вашого дозволу ми поїдемо собі далі своєю дорогою.

— Панове, — одповів на те мессер Торелло, — те, що я зробив для вас учора ввечері, завдячую я більше фортуні, аніж вам, бо вона захопила вас у дорозі в таку годину, що вам хоч-не-хоч довелось завітати до мого скромного дому; що ж до сьогоднішнього ранку, то його я завдячуватиму цілковито вам, і разом зі мною сі шановні люди, що стоять навколо вас. Якщо вам здається, що буде ввічливо одмовитись пообідати з ними, то ви можете так і зробити, коли ваша хіть.

Бачить тоді Саладін, що годі відмовитись; ізліз він і супутники його з коней на превелику радість іменитим гостям, і їх поведено в покої, що вже були препишно для них опоряджені; тут вони зняли з себе подорожню одежу, освіжились трохи і згодом вступили до святково убраного залу. Тут подано їм воду — руки мити, а потім посаджено всіх до столу і пригощено чудовим обідом — багато було там різних виборних наїдків, що хоч би й самому цісареві, то не сором було б. Хоча Саладін і його супутники були неабиякими особами і звикли до всякої пишноти, але вони дивувались тому всьому і мали се за велику розкіш, зважаючи на те, що господар був, як їм було відомо, простий собі шляхтич, а не можновладний магнат.

Як обід скінчився і зі столів було прибрано, гості завели розмову про всяку всячину, та що стояла сильна спека, то павійські городяни пішли з призводу мессера Торелла одпочити, а сам він, залишившися з трьома чужосторонніми гостями, повів їх до іншої кімнати, бо хотів, щоб вони побачили все найдорожче, що він мав. Тож велів покликати туди й статечну дружину свою:

[413]

« …велів покликати туди й статечну дружину свою… » — жінки за звичаєм не брали участі в урочистих банкетах.

вона ж, уродлива і станом висока, підійшла до них, пишно вбрана, з двома синками, наче янголятами, по боках і приязно з ними привіталась.