ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

А то ще, без сумніву, й такі проявляться, котрі скажуть, що язик у мене злий і ядовитий, бо я подекуди пишу правду про ченців. Тим, хто таке говоритиме, можна буде й простити, бо годі подумати, щоб їх до того спонукала якась інша причина, окрім правдивої побожності. Адже ченці загалом люди добрі, вони з любові до Бога уникають усякої скверни: хоч і мелють на всі заставки, так нікому про те не хваляться, а якби ще од них цапиною не смерділо, то з ними було б і геть-то приємно знатися. Проте я визнаю, що все на сім світі аж надто плинне й перемінне, то, може, щось таке і з моїм язиком трапилось, бо про нього одна сусідка моя (сам себе я, природно, не беруся ні гудити, ані хвалити), сусідка, кажу, сказала нещодавно, що він у мене такий добрий-добрий і медоточивий, — та й говорила вона мені таке тоді, коли я вже дописував останні свої оповідки. Досить же буде недоброзичливим читальницям моїм і сього свідчення.

А тепер — нехай кожна каже собі і думає, що хоче, мені ж пора вже дати берега своїм словам і подякувати покірно тому, хто погодив мені дійти по таких довгих трудах жаданого кінця. А ви, ласкавії мої пані, пробувайте по його милості в гаразді і спокою і згадуйте мене часом, якщо ся моя книжка хоч трохи стане вам коли в пригоді.

КІНЕЦЬ ДЕКАМЕРОНОВІ

«Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів.

Читать дальше

Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989.

Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою.

«

…палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило…

» — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відповідає середньовічним канонам куртуазної любові, коли чоловіки «повинні» були закохуватися в жінок шляхетнішого від них стану.

«

…під час минулої смертоносної чуми…

» — йдеться про епідемію 1348 року.