Крім того, річ цілком очевидна, що сі історії оповідано не в церкві, про справи якої слід говорити з чистою душею і нескверними словами (хоч у її літописах знайдеться чимало пригод, багато гірших, ніж ті, про які я писав), і не в школах любомудрія, де треба більшої честивості, ніж деінде, і не серед людей духовних, ані серед філософів, а в садах веселих, поміж молоддю жвавою, хоч уже й досить розсудливою, щоб захопитись тими оповідками без пуття, і в такий час, коли навіть люди статечні з штаньми на головах із міста тікали, аби тільки життя своє порятувати.
Та які б там уже не були мої оповідки, вони можуть бути і шкідливими, і корисними — як на слухача або читача. Хто не знає, що для всіх смертних вино — річ прекрасна, як казали ще Чінчільйоне, Сколайо
[416]
Чінчільйоне і Сколайо — знані свого часу п'яниці; їх імена стали називними.
та інші мудреці, але кого трусить пропасниця, тому воно вадить. Невже ж ми скажемо, що воно погане тим, що шкодить хворим на лихоманку? Хто не знає, що вогонь корисний, бо конче потрібний людям? Невже ж ми скажемо, що він шкідливий тому, що спалює часом будинки, селища й міста? Знов же — зброя боронить супокій тих, хто бажає жити в мирі, але вона часто вбиває людей — не тому, що вона сама по собі погана, а що лихії ті, котрі нею орудують. Ні один ледачий розум ніколи ще не зрозумів здорово жодного слова, і ніяке спасенне слово не вийде йому на пожиток; навпаки, навіть не надто пристойні слова не можуть зіпсувати доброго розсудку, як болото не може закаляти сонячного проміння, а земний бруд — небесної краси. Які книги, які речі, які слова святіші, гідніші і слушніші над святе письмо? А було ж багато таких, котрі, невірно їх тлумачивши, і самих себе, і інших до пагуби доводили. Усяка річ сама собою завше для чогось ізнадобиться, та як зле її вжити, великої може завдати шкоди; те ж саме можна сказати про мої оповідки. Хто в них шукатиме злої ради чи приводу для лихих учинків, вони тому не боронитимуть, бо дещо, може, й таке в них знайдеться, що можна перевернути й перекрутити, а хто зажадає од них доброго пожитку і поживку, тому вони його не одмовлять, тим вони завжди будуть уважатися за слушні й корисні, якщо їх читатимуть такі люди, і в такі часи, для яких вони були розказані і списані. Котрій треба проказувати молитви чи пекти пиріжки або млинці для свого душпастиря, та нехай їх не чіпає: вони нікому не накидатимуться, щоб їх читано, хоч тії преподобниці ще й не таке часом розказують і самі витворяють!
Читать дальше
Може, знайдуться й такі, що скажуть: є тут отакі й такі оповідки, а краще б їх у сій книзі не було. Нехай і так, — але ж я міг (та й мусив) списувати тільки ті історії, які справді в компанії оповідались; якби ті оповідачі та оповідачки саме хороше розказували, я саме хороше й посписував би.






