Янукович би залишився у країні, були б якісь перевибори, поступки, але нічого б далі не трапилося. Тому сідай, синку, і слухай. Перед тим як розповісти тобі про усіх інших, я маю повідати історію нелегала ЦРУ Томаса Лейла. З ходом нашої розмови, аналізуючи події та роки, ти зрозумієш, чому він важливий. А потім ми говоритимемо про москаля Шевцова, про шакалів, про Диктатора та Івана Принципа. Я знав їх усіх. Усі вони робили свою справу на моїх очах, – сказав дід, я увімкнув функцію диктофона на своєму смартфоні, аби згодом аудіозаписи перетворити у текстовий формат.
За вікнами дідової квартири цвіла весна 2068 року. Ми жили в Україні, яка виросла на уламках пострадянського світу, народжувалася у крові знищеного російською артилерією Донбасу, озиралася навкруги очима вкраденого Криму, що нині перебував під наглядом і протекторатом коаліції різних країн, плакала гіркими сльозами, які лилися з величезних дірок українського бюджету, а почали лататися саме за часів Диктатора.
Ми збудували країну, про яку так мріяли наші батьки й діди. Ми створили величну європейську націю і навіки відрізали від себе цинічну й ненажерливу імперію страху, погроз та брехні. Ми сформували національну ідею не на шароварах, козаках чи Бандері, а… але про усе по порядку, бо відповідати нам перед Господом нашим Богом та історією, а ще перед нашими дітьми, що підуть у цей прекрасний та незвіданий світ після нас – народжених у вільній країні щасливих людей вже після правління величного та жорстокого Диктатора, якого і любили, і ненавиділи, славили та проклинали. Але нікого він не залишав байдужим, тому що те, що зробив він, гідне вічної пам’яті.
2013 рік
«Нікому не знати, в яких землях лежатимуть наші кістки, якими вітрами розвіє наш прах і над якими могилами плакатимуть наші жінки. Нікому не знати, коли і де застане усіх нас смерть, як увійде вона в наше життя, аби навічно перекреслити його. Ніхто з нас і не думає про це. Якщо увесь час думати про смерть, краще й не жити. А ми всі живемо. Тут і зараз. Усе інше – або вже було до нас, або буде без нас. І тільки мить сьогодення визначає наше буття. І в цій миті жевріє єдине полум’я. Яскраве полум’я сподівань і надій, що колись, коли нас уже не буде, разом і з нами мине підступне лихо, яке навіки вкарбувалося у наші долі.
Народжені у жорстокі часи глобального протистояння двох держав, ми продовжуємо жити на перетині боротьби різних сил, які намагаються взяти владу над світом. Війна йде повсюди, на усіх рівнях, і це війна не за золото та діаманти, не за нафту і рідкоземельні метали, не за воду і зерно. О ні! Це страшніша й цинічніша війна за усі попередні.






