ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

«Астра» — це захоплива історія життя Віктора Варецького, розказана ним самим. Історія пошуку відповідей на запитання, які краще не ставити. Пошук правди, на шляху до якої губиш усіх, кого любив. І розумієш: усе вигадка, все ілюзія. Мандрівка дорогою, що веде в серце темряви, в основу світобудови. Астра Александр Михед «Астра» — це захоплива історія життя Віктора Варецького, розказана ним самим. Історія пошуку відповідей на запитання, які краще не ставити. Пошук правди, на шляху до якої губиш усіх, кого любив. І розумієш: усе вигадка, все ілюзія. Мандрівка дорогою, що веде в серце темряви, в основу світобудови. Олександр Михед АСТРА [психотрилер] Чи знаєш ти, що таке справжній катарсис? Якщо ти тримаєш цю книгу в руках, то вже знаєш, що я вбив їх усіх. Знищив святі мощі Великих мерців. Увігнав кілок у їхні розкладені, червиві серця. Так, я той скажений українець-маніяк, який те все накоїв. Але чи готовий ти пройти цей шлях до кінця? І дізнатися, що таке справжній катарсис? Це наша з тобою історія. Частина I. Per Aspera 25 Ця історія почалася за тисячі кілометрів і сотні днів від цього місця, від сьогодні. Все почалося з тієї вечірки Галі Макогон, моєї однокурсниці. Того разу святкували її переїзд у нові апартаменти на Печерську. Лютневий мороз паралізував тіло. Сніг засипав вибоїни столичних кривих доріг. Примарні фігури городян вигулькували у сніжній віхолі. Де-не-де проглядалися фігурки дітей у дутих куртяках, що нагадували маленькі опудала з розставленими навсібіч руками. В

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

І як тепер? Яке сонце світить тобі, синочок? Яка свічечка дорогу сповіщає?

Серед Багрянців терся чоловічок, на зріст менший від усіх дорослих. Розгублена посмішка і зиркав на всі сторони. Це й був Адвокат. Він гладив по голові молодших, тримав за руку старших Багрянців. Цієї миті він був політиком, який показував усім — я не покину вас і ваших близьких, підтримаю ваші родини, жодні гроші, звісно, не втамують болі втрати, але ви їх отримаєте.

За домовиною тягнулася юрба, людей 30—40. Більше виглядало в шибки і підглядало крізь дірки в парканах. Кожен мав вирішити для себе — чи йти за тілом Вовчика. Очі і вуха Стоматолога відразу фіксують, хто переметнувся до Адвоката. А це — мінус сотня гривень прибавки до пенсії та мішок гречки, плюс — проблеми і зайві запитання.

Люди Адвоката йшли за домовиною і на плані села ставили хрести на хатах, від яких не було жодного представника на процесії.

Ми підходили до кінця села. Майже при самому кінці стояла хата мого діда. Біля воріт стояли заплакана мати і дід, який тримав шапку в руках, схиливши голову. Хата була майже біля кладовища, і вони мали тужливий вигляд.

Той, хто ставив хрести на плані села, розгублено поставив знак запитання на хаті Варецького.

***

Я не терзав себе слуханням проповідей про безсмертя душі. Підійшов до своїх. Дід мовчки потиснув руку. Мама поцілувала мене в щоку. Її ніс був мокрим.

***

У селі ніколи не буває нормальних смертей. Так ніби смерть веде власний список, кожного разу намагаючись спробувати новий спосіб убивства. Дядька Івана збила вантажівка, точніше знесла півголови боковим дзеркалом, коли він їхав на велосипеді. Тітка Маняша згоріла в сараї. Придурки Ваньо і Ланьо, брати, які паскудили моє дитинство, коли Вовчика не було поруч, розбилися на мотоциклі. Залізний штир, яка стирчав просто з асфальту, прохромив одному з них череп.

А самогубців і сама смерть не змогла би пригадати.

Ніхто не знав точно, як помер Вовчик. Але тіло його об’їли вовки чи лисиці. Звірі-плакальниці по-своєму обмили тіло.

У закритій домовині несли рештки. Частини тіла мого друга.

***

— Останнім часом він зовсім двинувся. Може, й передоз був. Хто зна? Він же на наркотики присів. Коловся. Чого сюди ще Стоматолога приплітать? — обурювалася мама, накидаючи мені вже третю повну тарілку налисників, — їж, давай.

— Дочко, не мели дурного, — прикрикнув дід.

— Завжди так, не мели, не мели. А правду знати ніхто не хоче. Що вам сказали, у те й повірили. Своєї голови нема...

— Дочко, перестань. Якщо хтось почує...

— І що вони зроблять? А? Батьку, а як же можна у страху жити? Взяли всіх за горлянку. Пани познаходилися.

— Дочко, нічо ти не знаєш, — захитав головою дід.

— Нічого? А те, що всіх нас повбивають, як бидло? А?

— Дочко, нічо ти не знаєш, — повторив дід, — Бачу, нічому ти так і не навчилася.