Треба перевдягнутися, — сказала вона. — Роберте, будь як удома.
— Я і так, як удома, — відповів сліпий.
— Хочу, щоб тобі було комфортно в цьому будинку, — сказала вона.
— Мені комфортно, — відповів сліпий.
Після того як вона вийшла з кімнати, ми послухали прогноз погоди й почався якийсь матч. Її довгенько не було, я навіть не знав, чи повернеться вона взагалі. Може, спати лягла. Краще б вона прийшла. Мені не хотілося лишатись наодинці зі сліпою людиною. Я запитав, чи хоче він іще випити, він відповів: звісно. А потім я запитав, чи не хоче він покурити зі мною трави. Я сказав, що вже скрутив косяк. Це була неправда, але я подумав, що швидко впораюсь.
— Я би трохи спробував, — сказав він.
— Ну от, — сказав я. — Оце діло.
Я налив нам іще випити й сів до нього на диван. Скрутив два жирні косяки. Підкурив один і дав йому. Підніс прямо йому до пальців. Він узяв і затягнувся.
— Тримай, скільки зможеш, — сказав я. Було помітно, що він у цьому не розбирається.
Дружина повернулася до нас у рожевому халаті й рожевих капцях.
— А що це пахне? — запитала вона.
— Ми вирішили трошки курнути, — відповів я.
Вона глянула на мене, як на ворога. Потім подивилася на сліпого:
— Роберте, а я не знала, що ти куриш.
— Тепер курю, сонце. Все буває вперше. Але я поки нічого не відчуваю.
— Воно доволі легеньке, — сказав я. — М’яке. У голову не б’є, — сказав я. — Від цієї трави нічого поганого не буде.
— Ага, це точно, — засміявся він.
Моя дружина сіла між нами на диван. Я дав їй косяк. Вона затягнулася й віддала назад.
— Чия черга? — запитала вона. Потім додала: — Мені не слід курити. І так вже очі злипаються. Вечеря мене добила. Не треба було так наїдатися.
— Це все полуничний пиріг, — сказав сліпий. — Це він винен, — він голосно засміявся. Потім похитав головою.
— Пиріг, до речі, ще лишився, — сказав я.
— Хочеш іще, Роберте? — запитала дружина.
— Може, трохи пізніше, — відповів він. Ми зосередилися на телевізорі. Дружина знову позіхнула.
— Якщо захочеш спати, Роберте, то ліжко вже застелене. У тебе, мабуть, був важкий день. Скажеш, як захочеш лягати, — вона посмикала його за руку. — Роберте?
Він здригнувся і протараторив:
— Мені все дуже сподобалося. Так веселіше, ніж слухати касети, правда?
— Потихеньку бере, — промовив я і вклав косяк йому між пальці. Він вдихнув, затримав дим і випустив. Таке враження, що з дев’яти років це робив.
— Дякую, старий, — сказав він. — Але, по-моєму, мені вже досить. Здається, я вже починаю щось відчувати.
Він протягнув розкурений косяк моїй дружині.
— Я так само, — сказала вона. — Аналогічно. Я теж, — вона віддала косяк мені. — Я можу просто трохи з вами посидіти, із заплющеними очима. Тільки щоб я нікому не заважала, гаразд? Нікому. Якщо я вам заважаю, то скажіть.






