ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Перед вами друга збірка оповідань американського майстра короткої прози, що вийшла українською в нашому видавництві. Якщо порівняти з попередньою — «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов», — то в цій Карвер відходить від абсолютного мінімалізму й дозволяє собі писати розлогіше та щедріше. «Собор» номінований на Пулітцерівську премію і вважається найкращою збіркою оповідань автора. Собор Реймонд Карвер Перед вами друга збірка оповідань американського майстра короткої прози, що вийшла українською в нашому видавництві. Якщо порівняти з попередньою — «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов», — то в цій Карвер відходить від абсолютного мінімалізму й дозволяє собі писати розлогіше та щедріше. «Собор» номінований на Пулітцерівську премію і вважається найкращою збіркою оповідань автора. Реймонд Карвер Собор УДК 82-3 К 21 Карвер Реймонд Собор / Реймонд Карвер ; пер. з англ. Юрія Паустовського. — Чернівці : Книги — ХХІ, 2022. — 208 с. ISBN 978-617-614-354-3 Усі права застережено. Жодну частину з цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва. CATHEDRAL Copyright © 1983, Raymond Carver Copyright renewed © 1989, Tess Gallagher All rights reserved © Книги — ХХІ, 2022, видання українською мовою © Юрій Паустовський, 2021, переклад © Анна Стьопіна, 2021 , обкладинка Усі права застережено ISBN 978-617-614-354-3 Зміст Пір’я 7 Будинок Шефа 30 Консервація 36 Купе 47 Маленька радість 58 Вітаміни 87 Обережно 105 Звідки я телефоную

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Треба перевдягнутися, — сказала вона. — Роберте, будь як удома.

— Я і так, як удома, — відповів сліпий.

— Хочу, щоб тобі було комфортно в цьому будинку, — сказала вона.

— Мені комфортно, — відповів сліпий.

Після того як вона вийшла з кімнати, ми послухали прогноз погоди й почався якийсь матч. Її довгенько не було, я навіть не знав, чи повернеться вона взагалі. Може, спати лягла. Краще б вона прийшла. Мені не хотілося лишатись наодинці зі сліпою людиною. Я запитав, чи хоче він іще випити, він відповів: звісно. А потім я запитав, чи не хоче він покурити зі мною трави. Я сказав, що вже скрутив косяк. Це була неправда, але я подумав, що швидко впораюсь.

— Я би трохи спробував, — сказав він.

— Ну от, — сказав я. — Оце діло.

Я налив нам іще випити й сів до нього на диван. Скрутив два жирні косяки. Підкурив один і дав йому. Підніс прямо йому до пальців. Він узяв і затягнувся.

— Тримай, скільки зможеш, — сказав я. Було помітно, що він у цьому не розбирається.

Дружина повернулася до нас у рожевому халаті й рожевих капцях.

— А що це пахне? — запитала вона.

— Ми вирішили трошки курнути, — відповів я.

Вона глянула на мене, як на ворога. Потім подивилася на сліпого:

— Роберте, а я не знала, що ти куриш.

— Тепер курю, сонце. Все буває вперше. Але я поки нічого не відчуваю.

— Воно доволі легеньке, — сказав я. — М’яке. У голову не б’є, — сказав я. — Від цієї трави нічого поганого не буде.

— Ага, це точно, — засміявся він.

Моя дружина сіла між нами на диван. Я дав їй косяк. Вона затягнулася й віддала назад.

— Чия черга? — запитала вона. Потім додала: — Мені не слід курити. І так вже очі злипаються. Вечеря мене добила. Не треба було так наїдатися.

— Це все полуничний пиріг, — сказав сліпий. — Це він винен, — він голосно засміявся. Потім похитав головою.

— Пиріг, до речі, ще лишився, — сказав я.

— Хочеш іще, Роберте? — запитала дружина.

— Може, трохи пізніше, — відповів він. Ми зосередилися на телевізорі. Дружина знову позіхнула.

— Якщо захочеш спати, Роберте, то ліжко вже застелене. У тебе, мабуть, був важкий день. Скажеш, як захочеш лягати, — вона посмикала його за руку. — Роберте?

Він здригнувся і протараторив:

— Мені все дуже сподобалося. Так веселіше, ніж слухати касети, правда?

— Потихеньку бере, — промовив я і вклав косяк йому між пальці. Він вдихнув, затримав дим і випустив. Таке враження, що з дев’яти років це робив.

— Дякую, старий, — сказав він. — Але, по-моєму, мені вже досить. Здається, я вже починаю щось відчувати.

Він протягнув розкурений косяк моїй дружині.

— Я так само, — сказала вона. — Аналогічно. Я теж, — вона віддала косяк мені. — Я можу просто трохи з вами посидіти, із заплющеними очима. Тільки щоб я нікому не заважала, гаразд? Нікому. Якщо я вам заважаю, то скажіть.