ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Перед вами друга збірка оповідань американського майстра короткої прози, що вийшла українською в нашому видавництві. Якщо порівняти з попередньою — «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов», — то в цій Карвер відходить від абсолютного мінімалізму й дозволяє собі писати розлогіше та щедріше. «Собор» номінований на Пулітцерівську премію і вважається найкращою збіркою оповідань автора. Собор Реймонд Карвер Перед вами друга збірка оповідань американського майстра короткої прози, що вийшла українською в нашому видавництві. Якщо порівняти з попередньою — «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов», — то в цій Карвер відходить від абсолютного мінімалізму й дозволяє собі писати розлогіше та щедріше. «Собор» номінований на Пулітцерівську премію і вважається найкращою збіркою оповідань автора. Реймонд Карвер Собор УДК 82-3 К 21 Карвер Реймонд Собор / Реймонд Карвер ; пер. з англ. Юрія Паустовського. — Чернівці : Книги — ХХІ, 2022. — 208 с. ISBN 978-617-614-354-3 Усі права застережено. Жодну частину з цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва. CATHEDRAL Copyright © 1983, Raymond Carver Copyright renewed © 1989, Tess Gallagher All rights reserved © Книги — ХХІ, 2022, видання українською мовою © Юрій Паустовський, 2021, переклад © Анна Стьопіна, 2021 , обкладинка Усі права застережено ISBN 978-617-614-354-3 Зміст Пір’я 7 Будинок Шефа 30 Консервація 36 Купе 47 Маленька радість 58 Вітаміни 87 Обережно 105 Звідки я телефоную

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Сидів або лежав на дивані, у тому одязі, який звик носити на роботу, — у джинсах і фланелевій сорочці. Але іноді телевізор був вимкнений і чоловік сидів із книгою в руках.

— Як справи? — питав він, упіймавши її погляд.

— Нормально, — казала вона. — А в тебе?

— Нормально.

Він завжди лишав їй на плиті теплу каву.

У вітальні вона сідала у велике крісло, він — на диван, і вони говорили про її день. Сиділи зі своїми чашками і пили каву, як нормальні люди, думала Сенді.

Сенді досі любила його, хоч і розуміла, що не все гаразд. Вона раділа, що принаймні в неї робота є, але й гадки не мала, що з ними буде далі й що взагалі буде з цим світом. У неї була на роботі подруга, якій вона якось розповіла про чоловіка, що той постійно лежить на дивані. А її подруга не побачила в цьому нічого дивного, навпаки, здивувалася, що Сенді це пригнічує. Подруга розповіла про свого дядька з Теннессі: коли йому виповнилося сорок, він ліг на ліжко й більше не вставав. І багато плакав — раз на день точно. Мабуть, боявся старості. Серцевого нападу чи ще чогось. Але йому вже шістдесят три і він досі дихає, сказала подруга. Сенді була шокована. Якщо ця жінка говорила правду, порахувала вона, то чоловік лежить у ліжку вже двадцять три роки. А чоловікові Сенді лише тридцять один. Тридцять один плюс двадцять три — п’ятдесят чотири.

Їй теж буде вже за п’ятдесят. Боже мій, людина ж не може прожити решту свого життя в ліжку або на дивані. Якби її чоловік був поранений або хворий, або покалічився в автокатастрофі — це інша річ. Вона могла би це зрозуміти. Якби трапилося щось подібне, вона змогла би це перенести. Якби йому довелося жити на дивані, а їй — носити йому їжу, можливо, навіть годувати з ложечки, у цьому була би навіть якась романтика. Та коли її чоловік, молодий здоровий чоловік, отак поселився на дивані й не встає нікуди, тільки у ванну чи до телевізора — ввімкнути вранці й вимкнути вночі, — це зовсім інакше. Їй було соромно; й, окрім того одного разу, вона ні з ким про це не говорила. Вона більше не обговорювала це зі своєю подругою, у якої дядько зліг двадцять три роки тому і, наскільки Сенді зрозуміла, досі не вставав.

Якось під вечір вона прийшла з роботи додому, припаркувала машину і зайшла в будинок. З кухні вона почула, що телевізор у вітальні ввімкнений. Кава була на плиті, на маленькому вогні.

Із кухні, де вона стояла зі сумочкою в руках, їй було видно диван і екран телевізора. На екрані рухалися люди. З одного боку дивана звисали босі ноги чоловіка. З іншого, на подушці, яка лежала на бильці, виднілася маківка. Він не ворушився. Може, спав, а може, й ні; може, чув, як вона ввійшла, а може, й не чув.

Але вона вирішила, що це не має значення. Поклала гаманець на стіл і пішла до холодильника взяти йогурт.