Вона чудово могла визначати настрій фон Ріхтера, знала, коли не попадатися йому на очі й мовчати. Іноді, коли вона робила все правильно, він майже не помічав її. Неприємності починалися, коли в нього траплявся поганий день. Як, наприклад, учора.
Він прийшов додому злий, щось бурмочучи про бої в Парижі. Макі почали війну на вулицях. В’янн одразу зрозуміла, чого йому захочеться.
Завдати їй болю.
Вона швидко вклала дітей у ліжко в спальні на першому поверсі та пішла нагору.
Це було найгірше. Він змушував її приходити до нього, і В’янн це робила. Вона знімала одяг, щоб він його не порвав.
Одягаючись, В’янн помітила, як боляче їй підіймати руки. Вона зупинилася біля завішеного вікна. Перед нею розкинулися побиті бомбами поля. Дерева були зламані. Деякі досі тліли. Апокаліптичний краєвид. Аеродром перетворився на зруйноване звалище підбитих літаків і вантажівок. Відколи генерал де Голль очолив армію «Вільної Франції», а війська Альянсу висадилися в Нормандії, бомбардування стали регулярними по всій Європі.
Чи живий ще Антуан? Може, він тепер у таборі дивиться крізь тріщину в стіні барака чи в забите дошками вікно. Дивиться на місяць, який колись світив на дім, сповнений кохання? А ще Ізабель. Її не було лише два місяці, але це здавалося вічністю. В’янн постійно переживала за неї.
Спустившись униз, вона запалила свічку. Світла давно не було. У ванній вона поставила свічку біля раковини і глянула на себе в овальне дзеркало. Навіть у тьмяному сяйві було помітно, що вона бліда й кістлява. Блякле волосся спадало на обличчя. За роки страждань її ніс, здавалося, видовжився, а обличчя стало вилицюватим. На скроні був синець. Скоро він потемнішає. Навіть не дивлячись на себе, вона знала, що на її плечах лишилися сліди його рук, як і на лівій груді.
Читать дальше
Він ставав дедалі жорстокішим. Злішим. Війська Альянсу дісталися півдня Франції та почали звільняти міста. Німці програвали війну, і фон Ріхтер ніби мстився за це В’янн.
Вона роздяглася й помилася під прохолодною водою. Жінка терла себе губкою, поки шкіра не почервоніла, але все одно не почувалася чистою. Ніколи не почувалася.
Не в змозі більше витримувати, вона витерлась і знову одягла нічну сорочку, накинувши зверху халат. Зав’язавши його на талії, вона вийшла з ванної зі свічкою.
Софі чекала на неї у вітальні. Склавши руки і стиснувши коліна, дівчина сиділа на дивані — останніх нормальних меблях у кімнаті. Решту з них реквізували чи спалили.
— Чому ти так пізно не спиш?
— Я могла б і тебе про це спитати, але ж не варто, правда?
В’янн затягла пасок на халаті. Від нервів вона завжди щось робила руками.
— Ходімо в ліжко.
Софі глянула на неї. Їй було майже чотирнадцять, і обличчя дівчини почало набувати дорослих рис.






