Смердючий чорний дим струменів із димарів.
Під час ранкової переклички Ізабель стояла на своєму місці й тремтіла. Від холоду легені боліли, вії злипалися, а пальці рук та ніг палали в агонії.
Перекличка мала б уже закінчитися, але свистка ще не було.
Сніг усе летів. Деякі жінки в шерензі почали кашляти. Одна з них упала обличчям у брудний сніг і не вставала. Пронизливий вітер гуляв табором.
Нарешті з’явився офіцер СС на коні та почав їх роздивлятися. Він бачив усе: підстрижене волосся, укуси бліх, сині від морозу пальці та ярлики, якими позначали євреїв, гомосексуалістів і політичних в’язнів. Десь далеко падали й вибухали бомби.
Коли офіцер указував на якусь жінку, її одразу витягали з шеренги.
Він тицьнув пальцем на Ізабель, і її так сильно смикнули, що вона ледве втрималася на ногах.
Солдати оточили обраних жінок і змусили їх вишикуватися в два ряди. Свисток. «Бігом! Раз! Два! Три!»
Ізабель рушила вперед. Ноги боліли від холоду, а легені розривалися. Мішлін крокувала поруч.
Вони відійшли на пару кілометрів від воріт, коли повз них пронеслася вантажівка з повним кузовом голих трупів.
Мішлін спіткнулася. Ізабель простягнула руку, щоб утримати подругу.
Вони рухалися далі.
Нарешті вони прийшли до засніженого поля, укритого туманом.
Німці знову розділили жінок. Ізабель відтягли від Мішлін і кинули до інших політичних в’язнів.
Нацисти збили їх докупи, кричали і кудись показували, поки Ізабель не зрозуміла, що саме.
Жінка поруч із нею заверещала, коли побачила, для чого їх сюди привели.
— Припини, — сказала Ізабель, коли кийок так сильно вдарив жінку, що та впала.
Ізабель не рухалась, поки нацисти закидали їй на плечі шкіряні ремені й закріпляли їх на талії. Її запрягли поруч з одинадцятьма іншими молодими жінками. Позаду до їхньої упряжі було прилаштоване кам’яне колесо завбільшки з автомобіль.
Ізабель спробувала зробити крок, але не змогла.
По спині пройшовся батіг, розсікаючи її плоть. Вона стисла ремені та спробувала знову. Вони були виснаженими. Ноги примерзали до землі, але вони мусили рухатися, щоб не отримати батога. Ізабель нахилилася вперед і потягла, аби зрушити колесо з місця. Ремені врізалися в груди. Одна з жінок впала, інші тягли далі. Конструкція заскрипіла й колесо покотилось.
Читать дальше
Вони тягли, тягли і тягли, прокладаючи дорогу в снігу. Решта жінок з лопатами та візками розчищали шлях.
Тим часом вартові стояли біля вогнищ, перемовлялися між собою і сміялися.
Крок.
Ні про що інше Ізабель думати не могла. Ані про холод, ані про спрагу та голод, ані про бліх чи обмороження. І точно не про нормальне життя. То було найгірше. Через це вона могла оступитися, привернути до себе увагу й отримати удар батогом або навіть гірше.
Просто зосередься на русі.
Нога підвернулася. Вона впала на сніг.






