— Леді та джентльмени, а також діти, кістляві кролі й курчата, що тхнуть лайном…
Даніель захихотів за простирадлом, а Софі шикнула на нього.
— У найкращих паризьких традиціях я представляю вам дует «
Le Jardin
». Головну партію виконує мадемуазель Моріак. — Він ефектно смикнув простирадло, за яким було сховано нерівну дерев’яну платформу. На ній стояли Софі і Даніель. На обох були покривала, що правили за плащі, та корони з якогось блискучого металу, до яких вони приклеїли гарненькі камінці і шматочки кольорового скла.
— Привіт, мамо! — помахав Даніель.
— Тс-с-с, — перебила його Софі. — Усе пам’ятаєш?
Даніель серйозно кивнув.
Вони взялися за руки та обережно повернулися до В’янн, похитуючись на дерев’яному настилі.
Антуан підніс до рота сріблясту губну гармоніку й видав сумну ноту. Вона надовго зависла в повітрі. А тоді він заграв.
Софі заспівала високим чистим голосом.
— Брате Якове, брате Якове…
Вона присіла, Даніель підстрибнув і затягнув:
— Чи ти спиш? Чи ти спиш?
В’янн засміялася і затулила рота рукою.
Діти співали далі. В’янн бачила, якою щасливою була Софі: вона знову грала цю маленьку виставу для своїх батьків — колись таку звичну для них усіх річ. А яким зосередженим був на своїй ролі Даніель!
Це було надзвичайно просто й водночас чарівно. Як уривок із колишнього життя.
Радість струменіла всередині В’янн.
«Усе буде добре», — подумала вона, дивлячись на Антуана. Вона сиділа в тіні дерева, яке посадив її прапрадід, а повітря наповнювали голоси їхніх дітей. «Усе буде добре», — думала вона, наче намагаючись переконати свою другу половину.
Коли пісня скінчилася, В’янн несамовито зааплодувала. Діти ефектно вклонилися. Даніель, заплутавшись у простирадлі, упав на траву і зі сміхом підвівся. В’янн засипала дітей поцілунками та компліментами.
— Яка чудова ідея, — сказала вона Софі. Її очі були повні любові та гордості.
— Я був дуже зосередженим, мамо, — гордо заявив Даніель.
В’янн не могла їх відпустити. Майбутнє, яке вона уявила, гріло її душу.
— Це ми з татом усе придумали, — сказала Софі. — Як раніше, мамо.
— Я теж допомагав, — мовив Даніель, надимаючи маленькі груди.
Вона засміялася.
— Ви неймовірно співали і…
— В’янн, — покликав її Антуан.
Читать дальше
Вона не могла відвести очей від усмішки Даніеля.
— Ти довго вчив слова?
— Мамо, — сказала Софі тихо. — Хтось прийшов.
В’янн озирнулась.
Антуан стояв біля задніх дверей із двома чоловіками. Обидва були вбрані в зношені чорні костюми та чорні берети. Один із них тримав затертий портфель.
— Софі, наглянь хвилинку за братом, — сказав Антуан дітям. — Нам треба поговорити з цими мсьє, — він поклав руку В’янн на поперек і допоміг їй підвестися. Вони мовчки зайшли в будинок.
Коли двері зачинилася, чоловіки звернулися до В’янн.






