ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Сезон гроз Анджей Сапковський Від кровопивців і від поторочів, Від інших довголапих страховидл І всього, що товчеться серед ночі, Нас, добрий Боже, вибави! Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст. Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь. І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров. Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі. А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх. Весемир з Каер Моргену Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе. Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко) Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом. Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того, аби в них заглядати. Горицвіт, «Півсторіччя поезії» Він жив лиш для того, щоби убивати. Лежав на нагрітому сонцем піску. Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений. Жив для того, щоби убивати. Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю пі

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Як тільки зайшов, одразу розкашлявся, зняв берет і почав ним обмахуватися. Мовчки взяв оплетені ременями мечі, дав Геральтові знак, щоб ішов за ним. Відьми́н не зволікав. В мішанині газів, що наповнювала кордегардію, кишкові гази починали явно переважати.

Приміщення, до якого зайшли, ділили солідні залізні ґрати. Панок в опанчі зашкряботів у замку великим ключем. Повісив мечі на гачку біля інших мечів, шабель, кордів та мисливських ножів. Відкрив обшарпаний журнал, довго і повільно в ньому грамузляв, безперервно кашляючи, ледве ловлячи подих. Нарешті вручив Геральтові виписану квитанцію.

— Маю розуміти, що мої мечі тут у безпеці? Під замком і охороною?

Бурий панок, тяжко дихаючи і відсапуючи, замкнув ґрати і показав йому ключ. Геральта це не переконало. Кожні ґрати можна було здолати, а звукові ефекти метеоризму панусь із кордегардії могли заглушити будь-яку спробу злому. Однак не було виходу. Треба було владнати у Кераку те, за чим відьми́н прибув. І якнайшвидше покинути місто.

Корчма, а чи — як було написано на вивісці — остерія «

Natura Rerum

» містилася в не дуже великому, однак вишуканому будиночку з кедрового дерева, критому стрімким дахом з високим комином. Фасад будинку прикрашав ґанок, до якого вели сходи, заставлені розлогими алое в дерев'яних вазонах. З корчми долинали кухонні запахи, головним чином — від м’яса, що смажилося на рожнах. Запахи були такі спокусливі, що «

Natura Rerum

» одразу здалася відминові Едемом, розкішним садом, островом щастя, краєм блаженних, що тече молоком і медом.

Скоро виявилося, що цей Едем — як і кожний Едем — був під охороною. Мав свого цербера, сторожа з полум'яним мечем. Геральту трапилася нагода побачити його в дії. Цербер, невисокий, але міцно збудований чолов’яга, на його очах відігнав від саду розкоші худого молодика. Молодик протестував — покрикував і жестикулював, що явно дратувало цербера.

— Тобі заборонено заходити, Муусе. І ти про це добре знаєш. Тож відійди. Я не буду повторювати.

Молодик швидко відійшов від сходів, щоб не дати себе відіпхнути. Був, як зауважив Геральт, передчасно облисілий, рідке і довге біляве волосся починалося у нього лише побіля тім’я, що загалом справляло радше паскудне враження.

— Грав я вас і вашу заборону! — верескнув молодик з безпечної відстані. — Не задарма працюєте! Піду до конкурентів! Чваньки! Вискочні! Вивіска позолочена, а лайно й далі на халявах! І варті для мене стільки ж, скільки лайно! А гімно завжди гімном буде!

Геральт дещо занепокоївся. Облисілий молодик, хоч мав паскудну зовнішність, був одягнутий цілком по-панськи, може, й не так багато, але в кожному разі елегантніше від самого відьми́на. Якщо елегантність і була вирішальним критерієм…

— А ти куди, питаю? — холодний голос цербера перервав хід його думок.