Як тільки зайшов, одразу розкашлявся, зняв берет і почав ним обмахуватися. Мовчки взяв оплетені ременями мечі, дав Геральтові знак, щоб ішов за ним. Відьми́н не зволікав. В мішанині газів, що наповнювала кордегардію, кишкові гази починали явно переважати.
Приміщення, до якого зайшли, ділили солідні залізні ґрати. Панок в опанчі зашкряботів у замку великим ключем. Повісив мечі на гачку біля інших мечів, шабель, кордів та мисливських ножів. Відкрив обшарпаний журнал, довго і повільно в ньому грамузляв, безперервно кашляючи, ледве ловлячи подих. Нарешті вручив Геральтові виписану квитанцію.
— Маю розуміти, що мої мечі тут у безпеці? Під замком і охороною?
Бурий панок, тяжко дихаючи і відсапуючи, замкнув ґрати і показав йому ключ. Геральта це не переконало. Кожні ґрати можна було здолати, а звукові ефекти метеоризму панусь із кордегардії могли заглушити будь-яку спробу злому. Однак не було виходу. Треба було владнати у Кераку те, за чим відьми́н прибув. І якнайшвидше покинути місто.
Корчма, а чи — як було написано на вивісці — остерія «
Natura Rerum
» містилася в не дуже великому, однак вишуканому будиночку з кедрового дерева, критому стрімким дахом з високим комином. Фасад будинку прикрашав ґанок, до якого вели сходи, заставлені розлогими алое в дерев'яних вазонах. З корчми долинали кухонні запахи, головним чином — від м’яса, що смажилося на рожнах. Запахи були такі спокусливі, що «
Natura Rerum
» одразу здалася відминові Едемом, розкішним садом, островом щастя, краєм блаженних, що тече молоком і медом.
Скоро виявилося, що цей Едем — як і кожний Едем — був під охороною. Мав свого цербера, сторожа з полум'яним мечем. Геральту трапилася нагода побачити його в дії. Цербер, невисокий, але міцно збудований чолов’яга, на його очах відігнав від саду розкоші худого молодика. Молодик протестував — покрикував і жестикулював, що явно дратувало цербера.
— Тобі заборонено заходити, Муусе. І ти про це добре знаєш. Тож відійди. Я не буду повторювати.
Молодик швидко відійшов від сходів, щоб не дати себе відіпхнути. Був, як зауважив Геральт, передчасно облисілий, рідке і довге біляве волосся починалося у нього лише побіля тім’я, що загалом справляло радше паскудне враження.
— Грав я вас і вашу заборону! — верескнув молодик з безпечної відстані. — Не задарма працюєте! Піду до конкурентів! Чваньки! Вискочні! Вивіска позолочена, а лайно й далі на халявах! І варті для мене стільки ж, скільки лайно! А гімно завжди гімном буде!
Геральт дещо занепокоївся. Облисілий молодик, хоч мав паскудну зовнішність, був одягнутий цілком по-панськи, може, й не так багато, але в кожному разі елегантніше від самого відьми́на. Якщо елегантність і була вирішальним критерієм…
— А ти куди, питаю? — холодний голос цербера перервав хід його думок.






