ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Сезон гроз Анджей Сапковський Від кровопивців і від поторочів, Від інших довголапих страховидл І всього, що товчеться серед ночі, Нас, добрий Боже, вибави! Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст. Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь. І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров. Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі. А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх. Весемир з Каер Моргену Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе. Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко) Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом. Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того, аби в них заглядати. Горицвіт, «Півсторіччя поезії» Він жив лиш для того, щоби убивати. Лежав на нагрітому сонцем піску. Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений. Жив для того, щоби убивати. Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю пі

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Далі від моря, на лівому березі, за високим частоколом з грубих колод розташовувався власне Керак, квартал вузьких вуличок між будинками багатих купців та фінансистів, факторіями, банками, ломбардами, шевськими та кравецькими майстернями, крамницями та крамничками. Знаходилися тут також корчми та місця розваг вищої категорії, в тому числі борделі, які пропонували точно те саме, що й у портовій Пальмірі, але за значно вищими цінами. Центром кварталу був чотирикутний ринок, що містив міську ратушу, театр, суд, митницю, і будинки міської еліти. Посеред ратуші стояв на цоколі пам’ятник засновнику міста, королеві Осмику, страшенно запаскуджений чайками. То була явна дурниця, адже місто над морем існувало задовго до того, як туди припхався Осмик дідько знає звідки.

Читать дальше

Конец ознакомительного отрывка

Купить книгу

Вище, на пагорбі, стояв замок і королівський палац, доволі нетипового вигляду і форми — то був старовинний храм, перебудований і розбудований після того, як його покинули жерці, засмучені повним браком зацікавленості з боку населення. Від храму лишилася навіть кампаніла, тобто дзвіниця з великим дзвоном, в який король Белогун, що правив на даний момент в Кераку, наказував бити щодня опівдні і — очевидно, на зло підданим — опівночі.

Дзвін озвався, коли відьми́н виїхав між перші халупи Пальміри.

В Пальмірі панували рибний, пральний і кухонний смороди, тлум на вуличках був страшенний, проїзд вартував відьми́нові купи часу і терпіння. Геральт відітхнув, коли нарешті добрався до мосту і переїхав на лівий берег Адалатте. Вода смерділа і несла баранці білої піни — результат роботи кушнірної майстерні, розташованої вгору по річці. Звідти вже недалеко було до шляху, який вів до оточеного частоколом міста.

Зоставив коня у стайнях перед містом, заплативши на два дні наперед і залишивши конюхові доплату, аби гарантувати Рибці відповідний догляд. Попрямував до вартової вежі. До Кераку можна було дістатися лише через вартову вежу, після проходження контролю та малоприємних процедур, які його супроводжували. Відьми́на дещо дратувала ця необхідність, однак він розумів її мету — мешканців міста за частоколом не надто тішила думка про візити гостей з портової Пальміри, а особливо моряків з інших країв, що сходили там на сушу.

Відьми́н увійшов до вежі, дерев’яної будівлі, збудованої зрубом, в якій містилася, як було йому відомо, кордегардія. Думав, що знає, що на нього чекає. Помилявся.

Йому доводилося бувати у численних кордегардіях. У малих, середніх і великих, у близьких і зовсім далеких закапелках світу, в місцях, цивілізованих більш, менш, чи й зовсім ніяк. Всі кордегардії світу смерділи тухлятиною, потом, шкірою та сечею, а також залізом та мастилами для догляду за ним.