І підтвердив занепокоєння.
— Це ексклюзивний заклад. — заявив цербер, загороджуючи собою сходи. — Розумієш значення слова? Так ніби виключений. Для декого.
— Чому для мене?
— Не одяг красить чоловіка — стоячи на дві сходинки вище, цербер міг глянути на відьми́на згори. — Ти, чужинцю, ходяча ілюстрація цієї народної мудрості. Твій одяг анітрохи тебе не красить. Може, інші якісь приховані риси тебе красять, не буду в це вникати. Повторюю, тут ексклюзивний заклад. Не терпимо тут людей, одягнутих як бандити. Ані озброєних.
— Я не озброєний.
— А виглядаєш так, якби був. Отже будь ласкавий попрямувати деінде.
— Припини, Тарпе.
У дверях закладу з’явився смаглявий чоловік в оксамитовому каптані. Мав кущуваті брови, проникливий погляд, орлиний — і немаленький — ніс.
— Очевидно, — повчально звернувся до цербера орлиний ніс, — не знаєш, з ким маєш справу. Не знаєш, хто до нас завітав.
Довге мовчання цербера підтвердило, що таки не знає.
— Геральт з Ривії. Відьми́н. Знаний тим, що береже людей і рятує їм життя. Як тиждень тому, тут, в нашій околиці, в Ансеґісі, де порятував матір з дитиною. А на кілька місяців раніше, в Чізмарі — гучна то була справа — убив левкроту-людожерку, сам при цьому зоставшись пораненим. Як же я можу забороняти вхід до мого закладу тому, хто займається такою шляхетною справою? Навпаки, я радий такому гостеві. І маю за честь, що забажав мене відвідати. Пане Геральте, остерія «
Natura Rerum
» вітає вас під своїм дахом. Я Фебус Равенґа, власник цього скромного місця.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу
Стіл, за який посадив його метр, був накритий скатертиною. Всі столи в «
Natura Rerum
», здебільшого зайняті, були накриті скатертинами. Геральт не пам’ятав, коли останній раз бачив скатертини в корчмі.
Хоч було цікаво, не розглядався навколо, аби не здатися провінційним простаком.
Попри це, обережний огляд виявив скромне, але вишукане і підібране зі смаком умеблювання. Вишуканою — хоч і не завжди зі смаком підібраною — була й публіка, здебільшого, як оцінив Геральт, купці та ремісники. Були капітани кораблів, засмаглі й бородаті. Не бракувало строкато вдягнених шляхтичів. Пахло теж приємно і вишукано — печеним м’ясом, часником, кмином і великими грішми.
Відчув на собі погляд. Коли Геральта розглядали, його відьми́нське чуття сигналізувало про це негайно. Глянув, краєм ока і обережно.
Розглядала його — теж дуже обережно, непомітно для простого смертного — молода жінка з рудим, як хутро лисиці, волоссям. Удавала, що повністю зайнята споживанням страви — чимось, що смачно виглядало і спокусливо пахло навіть здалеку. Стиль і мова тіла не залишали місця для сумнівів. Принаймні відьми́нові. Побився б об заклад, що вона чародійка.






