ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Сезон гроз Анджей Сапковський Від кровопивців і від поторочів, Від інших довголапих страховидл І всього, що товчеться серед ночі, Нас, добрий Боже, вибави! Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст. Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь. І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров. Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі. А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх. Весемир з Каер Моргену Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе. Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко) Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом. Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того, аби в них заглядати. Горицвіт, «Півсторіччя поезії» Він жив лиш для того, щоби убивати. Лежав на нагрітому сонцем піску. Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений. Жив для того, щоби убивати. Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю пі

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

І підтвердив занепокоєння.

— Це ексклюзивний заклад. — заявив цербер, загороджуючи собою сходи. — Розумієш значення слова? Так ніби виключений. Для декого.

— Чому для мене?

— Не одяг красить чоловіка — стоячи на дві сходинки вище, цербер міг глянути на відьми́на згори. — Ти, чужинцю, ходяча ілюстрація цієї народної мудрості. Твій одяг анітрохи тебе не красить. Може, інші якісь приховані риси тебе красять, не буду в це вникати. Повторюю, тут ексклюзивний заклад. Не терпимо тут людей, одягнутих як бандити. Ані озброєних.

— Я не озброєний.

— А виглядаєш так, якби був. Отже будь ласкавий попрямувати деінде.

— Припини, Тарпе.

У дверях закладу з’явився смаглявий чоловік в оксамитовому каптані. Мав кущуваті брови, проникливий погляд, орлиний — і немаленький — ніс.

— Очевидно, — повчально звернувся до цербера орлиний ніс, — не знаєш, з ким маєш справу. Не знаєш, хто до нас завітав.

Довге мовчання цербера підтвердило, що таки не знає.

— Геральт з Ривії. Відьми́н. Знаний тим, що береже людей і рятує їм життя. Як тиждень тому, тут, в нашій околиці, в Ансеґісі, де порятував матір з дитиною. А на кілька місяців раніше, в Чізмарі — гучна то була справа — убив левкроту-людожерку, сам при цьому зоставшись пораненим. Як же я можу забороняти вхід до мого закладу тому, хто займається такою шляхетною справою? Навпаки, я радий такому гостеві. І маю за честь, що забажав мене відвідати. Пане Геральте, остерія «

Natura Rerum

» вітає вас під своїм дахом. Я Фебус Равенґа, власник цього скромного місця.

Читать дальше

Конец ознакомительного отрывка

Купить книгу

Стіл, за який посадив його метр, був накритий скатертиною. Всі столи в «

Natura Rerum

», здебільшого зайняті, були накриті скатертинами. Геральт не пам’ятав, коли останній раз бачив скатертини в корчмі.

Хоч було цікаво, не розглядався навколо, аби не здатися провінційним простаком.

Попри це, обережний огляд виявив скромне, але вишукане і підібране зі смаком умеблювання. Вишуканою — хоч і не завжди зі смаком підібраною — була й публіка, здебільшого, як оцінив Геральт, купці та ремісники. Були капітани кораблів, засмаглі й бородаті. Не бракувало строкато вдягнених шляхтичів. Пахло теж приємно і вишукано — печеним м’ясом, часником, кмином і великими грішми.

Відчув на собі погляд. Коли Геральта розглядали, його відьми́нське чуття сигналізувало про це негайно. Глянув, краєм ока і обережно.

Розглядала його — теж дуже обережно, непомітно для простого смертного — молода жінка з рудим, як хутро лисиці, волоссям. Удавала, що повністю зайнята споживанням страви — чимось, що смачно виглядало і спокусливо пахло навіть здалеку. Стиль і мова тіла не залишали місця для сумнівів. Принаймні відьми́нові. Побився б об заклад, що вона чародійка.