Метр покашлюванням вирвав його з роздумів і раптової ностальгії.
— Сьогодні, — оголосив урочисто і не без гордості, — пропонуємо телячу гомілку, тушковану з овочами, грибами і квасолею. Сідло баранця, запечене з баклажанами. Свинячий бочок у пиві, поданий з глазурованими сливами. Печену лопатку дикого кабана, подану з яблучним мармеладом. Качині грудки з пательні, подані з червоною капустою і журавлиною. Кальмарів, начинених цикорієм, з білим соусом і виноградом. Морського чорта з рожна у вершковому соусі, поданого з тушкованими грушами. Або ж, як завжди, наші фірмові страви: гусяче стегенце в білому вині, з овочевим асорті, запеченим на блясі, і калкан у карамелізованому чорнилі каракатиці, поданий з раковими шийками.
— Якщо до смаку риба, — біля столу, невідомо як і звідки, вигулькнув Фебус Равенґа, — то щиро рекомендую калкана. З ранкового улову, само собою. Гордість і слава шефа нашої кухні.
— Тоді калкана в чорнилі, — відьми́н придушив у собі ірраціональне бажання замовити кілька страв одразу, розуміючи, що це було б ознакою поганого виховання. — Дякую за пораду. Я вже починав відчувати муки вибору.
— Яке вино, — запитав метр, — ви б ласкаво бажали?
— Прошу вибрати щось підходяще. Мало знаюся на винах.
— Мало хто знається, — усміхнувся Фебус Равенґа. — І зовсім мало хто в цьому признається. Безсумнівно, підберемо сорт і рік, пане відьми́не. Не заважатиму, бажаю смачного.
Побажанню не судилося здійснитися. Геральтові також не випало переконатися, яке вино для нього виберуть. Смак калкана в чорнилі теж мав залишитися для нього таємницею цього дня.
Рудоволоса жінка раптом полишила обережність, відшукала його поглядом.
Посміхнулася. Відьми́н не міг позбутися враження, що посмішка була недоброю. Відчув тремтіння.
— Відьми́н, званий Геральтом з Ривії?
Запитання поставив один з трьох одягнених у чорне типів, які тихцем підійшли до столу.
— Це я.
— Іменем закону тебе заарештовано.
Якого присуду мені боятись?
Адже чиню я по закону.
Вільям Шекспір, «Венеціанський купець», пер. Ірина Стешенко
Приділена Геральтові державна захисниця намагалася не дивитися йому в очі. З наполегливістю, вартою кращого застосування, перебирала папку з документами. Документів там було небагато. А саме два. Пані адвокатка, здавалося, намагалася вивчити їх напам’ять. Відьми́н сподівався – аби сяйнути захисною промовою. Однак була то, як підозрював Геральт, марна надія.
— У в’язниці, – пані адвокатка врешті підвела очі, – ти припустився побиття двох сусідів по камері. Можу я дізнатися хоча б причину?
—
Primo
, я відкинув їх сексуальні домагання — не бажали зрозуміти, що «ні» значить «ні».
Secundo
, люблю бити людей.
Tertio,
це брехня. Вони самі покалічилися. Об стіни. Аби мене очорнити.
Відьми́н говорив повільно і байдуже.






