Після тижня, проведеного у в’язниці, він цілком збайдужів. Захисниця закрила папку, аби тут же знову її відкрити. Після чого поправила вишукану зачіску.
— Побиті, — зітхнула, – скаржитися, видається, не збираються. Зосередьмося на інстигаторському обвинуваченні. Асесор трибуналу звинувачує тебе у серйозному злочині, який суворо карається.
А як же інакше, подумав Геральт, милуючись вродою пані адвокатки. Роздумував над тим, скільки їй було років, коли потрапила до школи чародійок. І в якому віці залишила цю школу.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу
Обидві діючі чародійські академії — чоловіча в Бан Арді і жіноча в Аретузі на острові Танедд — окрім випускників та випускниць, видавали й брак. Попри дрібне сито вступних іспитів, які дозволяли одразу відсіяти і відкинути безнадійні випадки, лише перші семестри здійснювали справжній відбір і виявляли тих, хто вмів маскуватися. Тих, для кого мислення було процесом прикрим і шкідливим. Потаємних дурнів, лінюхів і безмозких створінь обох статей, яким не було чого шукати в школі магії. Клопіт полягав у тому, що, як правило, то були нащадки людей заможних, або таких, хто вважався поважним з іншої причини. Після виключення зі школи треба було щось зробити з цією важкою молоддю. З хлопцями, яких викидали з Бан Арду, проблем не було – вони ставали дипломатами, на них чекали армія, флот і поліція, для найдурніших лишалася політика. Влаштування магічних відходів у вигляді представниць прекрасної статі лише на перший погляд було складнішим. Хоч і виключені, але панянки переступили поріг чародійської академії і досягли якогось рівня в магії. А вплив чародійок на представників влади та всі сфери політичного і економічного життя був надто сильний, аби лишати панянок з порожніми руками. Їм забезпечували тиху гавань. Вони потрапляли до сфери правосуддя і ставали юристками.
Захисниця закрила папку. Після чого відкрила її.
— Раджу визнати провину, – сказала. – Тоді можемо розраховувати на легшу міру…
— Визнати що? — перебив відьми́н.
— Коли суд запитає, чи визнаєш свою провину, відповідай ствердно. Визнання провини буде вважатися пом’якшуючою обставиною.
— Як же ти тоді збираєшся мене захищати?
Пані адвокатка закрила папку. Як віко труни.
— Ходімо. Суд чекає.
Суд чекав. Бо з залу суду якраз виводили попереднього правопорушника. Не надто радісного, як здалося Геральтові.
На стіні висів обсиджений мухами щит, на ньому виднівся герб Кераку, блакитний дельфін
nageant
. Під гербом стояв суддівський стіл. За ним засідало троє – худорлявий писар, блідуватий підсудок і пані суддя, дама статечна з вигляду і обличчя.
Лаву справа від суддів займав асесор трибуналу, що виконував обов’язки прокурора. Виглядав переконливо.






